ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Кафедра обладнання і технологій зварювального виробництва ім. професора В. М. Карпенка

Історія кафедри

Кафедра починала свою діяльність у 1966 році в Краматорському індустріальному інституті. Базовою для старту стала кафедра «Технологія металів». Гарячим ентузіастом відкриття кафедри був завідувач кафедри «Технологія металів» доцент О. Г. Колесниченко, який з цією метою запросив зі Жданівського металургійного інституту доцента Д. С. Кассова. Під керівництвом О. Г. Колесніченко були проведені перші набори на спеціальність за вечірньою, а потім і денною формами навчання. Під його керівництвом відбувся і перший випуск студентів стаціонару в грудні 1965 року, а потім і другий – у червні 1966 року. Велику увагу було приділено комплектації кадрів для майбутньої кафедри. Для роботи до інституту були запрошені випускники Київського політехнічного інституту, Ростовського інституту сільськогосподарського машинобудування, Жданівського металургійного інституту та інших вишів країни, де були сильні школи зварювальників.

На момент організації кафедри, у жовтні 1966 року, у її складі було шість викладачів: доцент Д. С. Кассов, старші викладачі С. К. Павлюк, М. Г. Лівшиць, Ю. М. Кутєпов, асистенти А. Д. Кошевий, П. М. Велігура. Крім того, до складу кафедри входили навчальний майстер П. М. Стасенко, лаборант А. В. Логачов. У наступні роки на кафедрі в якості викладачів нетривалий час працювали доцент Ю. І. Рейдерман, а також В. Д. Кузнєцов, який вступив до аспірантури КПІ, після закінчення якої був залишений для роботи на кафедрі зварювання цього інституту. Сьогодні він – завідувач однієї з кафедр зварювання Національного технічного університету України «КПІ», доктор технічних наук, професор.

У наступні роки кафедра поповнилася лише двома викладачами з інших ВНЗ. У 1967 році до очної аспірантуру прийшов з Харківського університету В. М. Карпенко, а потім – випускник Одеського університету В. К. Лисак. Усі інші викладачі та співробітники, окрім доцента А. Д. Кошевого, – випускники кафедри.

На першому офіційному засіданні кафедри ректор доцент Г. І. Єжов зачитав наказ міністра вищої освіти Ю. М. Дадєнкова про організацію кафедри. Завідувачем кафедри був призначений доцент Д. С. Кассов, який керував кафедрою по квітень 1977 року, коли передав керівництво своєму учневі В. М. Карпенку.

За десять років керівництва Д. С. Кассов зробив кафедру однією з кращих випускних кафедр інституту.

У 1967 році була відкрита аспірантура, а першим аспірантом став В. М. Карпенко, який відрізнявся величезною працездатністю. Навколо нього став групуватися новий науковий напрям з розроблення зварювальних матеріалів для зварювання та наплавлення різних інструментів для оброблення металів тиском і інших деталей.

В. М. Карпенко продовжував розвивати науковий потенціал кафедри, зосередивши основну увагу на розробленні матеріалів (порошкові дроти, електроди і флюси) для виконання наплавлювальних і зварювальних робіт. Про це красномовно говорять такі факти, як обсяг госпдоговірних робіт, який з десятків тисяч виріс до сотень тисяч карбованців, і штат наукових працівників – понад 30 осіб.

Кафедра була учасницею виставок досягнень народного господарства СРСР і УРСР, брала участь у ряді Всесоюзних наукових конференцій найвищого рівня, які проводились Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона, МВТУ ім. М. Е. Баумана та іншими провідними науковими центрами країни.

Кінець сімдесятих і вісімдесяті роки – золотий період в історії кафедри, коли викладачі ставали в чергу на захист дисертацій, дуже активно допомагаючи один одному. Працював дружний, згуртований і захоплений колектив.

Велика увага на кафедрі з перших днів її існування приділялася методичній роботі. Усі дисципліни спеціальності завжди були забезпечені необхідним комплексом методичних посібників, кількість яких постійно збільшувалась.

Пропрацювавши з 1977 по 1985 рік, В. М. Карпенко став проректором спочатку з наукової, а потім – з навчальної роботи. У ці роки кафедрою керували: з 1985 по 1990 рік – В. Т. Катренко, а з 1990 по 1993 рік – М. Г. Лівшиць. У 1993 р. завідувачем знову став В. М. Карпенко, який працював на цій посаді до 2008 р. З 2008 р. дотепер кафедрою керує д-р техн. наук, професор, академік Підйомно-транспортної академії наук Н. О. Макаренко.

Минають роки, йдуть на заслужений відпочинок ветерани, на їхнє місце приходять молоді викладачі – випускники кафедри. Сьогодні навчальний процес забезпечують: д-р техн. наук, професор, завідувач кафедри ОіТЗВ Н. О. Макаренко, доценти А. Д. Кошевий, О. Г. Гринь, А. Ф. Власов,. Д. А. Волков, М. В. Агєєва, старші викладачі С. В. Жаріков, С. В. Бондарев, І. О. Бойко, Г. М. Кущій, С. Г. Пліс; асистент Д. М. Голуб, навчальний майстер О. В. Гаврилов, ст. лаборант О. Й. Карпенко, лаборант Т. К. Кущій.

Змінювався склад кафедри, але не змінювався науковий напрямок, постановка навчальної, методичної та виховної роботи. Колектив кафедри нагороджувався пам'ятними вимпелами, свідоцтвами, почесними грамотами, дипломами ректорату і громадських організацій, міської та обласної рад, Міністерства освіти і науки, медалями Виставок досягнень народного господарства СРСР і УРСР, іншими нагородами.

Кафедра по праву пишається своїми випускниками, серед яких кваліфіковані викладачі: д-р техн. наук, професор Н. О. Макаренко, д-р техн. наук, професор В. Д. Кассов, д-р техн. наук, старший науковий співробітник. В. М. Семенов, кандидати технічних наук, доценти О. І. Цвєтков, О. Г. Гринь, В. А. Пресняков, А. Ф. Власов, В. І. Кабацький, О. В. Кабацький, Н. Д. Дарченко, О. В. Жартовський та ін., міністр промислової політики України у 2004–2005 рр. А. І. Головко, директори заводів В. О. Шевченко, Ю. В. Реков, Н. І. Ятченко, Є. М. Бурков, І. А. Сичов та ін.; заступники директорів, головні інженери та їхні заступники К. П. Шаповалов, А. В. Богданович, В. Б. Мещеряков, В. А. Невідомський, Г. Я. Падафет та ін.; провідні фахівці в галузі зварювання, головні зварники підприємств і їхні заступники В. А. Бєлінський, Л. М. Куплевацький, Г. В. Редько, О. М. Солодько, В. С. Кияшко, В. І. Ковтушенко та ін.

На підприємствах України, близького та дальнього зарубіжжя працює понад 4000 кваліфікованих інженерів – випускників кафедри. З них майже 150 осіб отримали дипломи з відзнакою, 26 – захистили кандидатські дисертації і три – докторські.

Кафедрою розроблено близько двохсот навчальних посібників з різних дисциплін і близько десяти – з грифом Міністерства освіти і науки України.

Кафедрою за 50 років роботи опубліковано понад 600 статей, отримано більше трьохсот авторських свідоцтв, понад 50 патентів, а також дві медалі ВДНГ СРСР і дві медалі ВДНГ УРСР.

У 2011 році відкрито спеціалізовану раду із захисту кандидатських дисертацій за напрямом 05.03.06 «Зварювання і споріднені технології».

Головний науковий напрям кафедри – розроблення і впровадження матеріалів для наплавлення і методів їх нанесення.

Проблемні завдання, над якими працює кафедра: дослідження способів і матеріалів для підвищення стійкості штампів холодного деформування металів; плазмово-дугове наплавлення та зварювання, оптимізація методів керування зварювально-технологічними властивостями порошкових дротів для вібродугового наплавлення; самозахисні екзотермічні порошкові дроти для наплавлення штампових сталей; самозахисні порошкові дроти складних конструкцій; електроконтактне наплавлення та напікання порошкових матеріалів у металевих оболонках; підвищення вологостійкості електродів для зварювання та наплавлення; механізація й автоматизація процесів зварювання, наплавлення й нанесення зносостійких покриттів.

До складу кафедри входить лабораторія технічної діагностики вантажопідйомного обладнання

Лабораторія створена при кафедрі «Зварювальне виробництво» у 1976 році.

Безпосередню участь у створенні лабораторії брав керівник лабораторії канд. техн. наук, провідний науковий співробітник Олег Андрійович Ємельянов.

Лабораторія технічної діагностики вантажопідйомного обладнання є структурним підрозділом НДСу й підпорядковується проректору з наукової роботи.

Лабораторія веде навчально-методичну та наукову роботу, регулярно проводяться заняття в Головному навчально-методичному центрі Держнаглядохоронпраці (м. Київ) з метою навчання експертів із технічної діагностики підйомно-транспортного устатковання.

Для проведення занять розроблено 6 навчальних посібників, 60 наочних посібників, 165 слайдів.

Лабораторія технічної діагностики має 30-річний досвід роботи. Діагностовано близько 2000 кранів. Результати роботи відображено в довіднику «Зварні будівельні конструкції. Типи конструкцій», виданому ІЕЗ ім. Є. О. Патона, у монографії О. А. Ємельянова «Мости зварні кранові. Конструкція. Завантаженість. Діагностика. Забезпечення ресурсу», у книзі «Ремонт металоконструкцій електрозварюванням». Опубліковано понад 60 наукових статей, отримано понад 90 авторських свідоцтв СРСР і патентів України. Наукові проблеми і висновки про проведені дослідження доповідались більш ніж на 40 науково-технічних конференціях. Представник лабораторії В. П. Шепотько доповідав результати роботи на Міжнародній конференції в м. Магдебурзі (Німеччина).

Фахівці лабораторії сертифіковані та атестовані відділом сертифікації персоналу Держнаглядохоронпраці.

Лабораторія виконує такі види робіт:

  • діагностування технічного стану вантажопідйомних кранів, видача висновків про можливість подальшої їх експлуатації;
  • розроблення технічної документації для вантажопідйомних кранів: технічних умов і технологічних процесів на ремонт зварних конструкцій; конструкторської документації на ремонт і реконструкцію; конструкторської документації на вантажозахоплювальні пристрої; експлуатаційної документації, дублікатів паспортів;
  • поліпшення ходових якостей кранів для усунення втомних пошкоджень металоконструкцій і зносу коліс;
  • нівелювання підкранових колій відповідно до вимог Правил безпечної експлуатації;
  • обстеження технічного стану, видача висновків про можливу подальшу експлуатацію зварних конструкцій.