Історія розвитку науки |
|
Становлення й розвиток науки Академії є заслугою славної плеяди вчених, кожний із яких багато років віддавав свої знання й сили справі підготовки висококваліфікованих інженерних кадрів, розробки й впровадження новітніх видів техніки, технологій, матеріалів у різних галузях виробництва, проведення фундаментальних досліджень у галузях хімії, фізики, матеріалознавства. Історія наукових досліджень у ДДМА бере свій початок із 1961 року. Першими викладачами Краматорського індустріального інституту стали провідні спеціалісти підприємств і галузевих НДІ, для багатьох із яких наука й творчість були сенсом життя. Бурхливий розвиток машинобудування в регіоні в 1950–60-ті роки вимагав нових наукових підходів і технічних рішень. Тому вченим інституту, крім організації нових кафедр, проведення навчального процесу, доводилося одночасно вирішувати багато проблем створення й освоєння нової техніки й технологій на підприємствах. У перші роки науково-дослідні роботи виконувалися на замовлення підприємств міста й області, а потім їх географія поширилася практично на всю територію колишнього Радянського Союзу й за його межі. З 1961 по 1964 рік проректором із навчальної й наукової роботи був канд. техн. наук, професор В. Л. Попов. Серед перших керівників науково-дослідних робіт інституту були: Г. Л. Хаєт, М. М. Золотухін, В. Л. Попов, А. І. Філенко, Д. Є. Міклухін, О. Г. Колесниченко, М. Я. Бєлкін, П. І. Кох, Г. Ф. Лєпін, В. К. Чертков, В. Ф. Потапкін, Д. С. Кассов, В. М. Бузунов, В. Ф. Дудко, В. Г. Капорович, Б. А. Брусиловський, В. К. Заблоцький., І. Т. Сакович, П. В. Васильєв, В. Я. Кожевников та ін. Усередині 1960-х років створений науково-дослідний сектор (НДС). Проректором із наукової роботи був призначений канд. техн. наук, доцент В. К. Чертков, начальником НДСу – О. М. Маковський, пізніше – Н. О. Ксенжук. Почали створюватися структурні підрозділи НДСу, формуватися перші наукові школи під керівництвом Г. Л. Хаєта, М. М. Золотухіна, В. Ф. Потапкіна, В. Г. Капоровича. Діяльність наукових шкіл була спрямована на розвиток найважливіших і пріоритетних для України галузей: машинобудівної, хімічної, металургійної, енергетичної. Проблеми якості й надійності верстато-інструментальних систем вирішували вчені під керівництвом Г. Л. Хаєта. У 1966 році на базі інституту була створена галузева лабораторія Мінверстатопрому СРСР «Підвищення ефективності роботи важких верстатів». Ученими лабораторії були закладені основи теорії надійності і якості різального інструменту, розроблені нові конструкції інструментів і регламентів їх експлуатації для важких верстатів, ДСТ на номенклатуру показників якості інструмента й методів їх контролю, нормативи різання. Наукова школа на чолі із М. М. Золотухіним займалася розробкою машин для процесів обробки тиском. Колектив учених під керівництвом П. І. Коха розробляв наукові основи експлуатації й ремонту механічного обладнання. В. Ф. Потапкін формував колектив учених зі створення нових і вдосконалювання існуючих технологій, обладнання й засобів автоматизації в прокатному виробництві. Розробки впроваджувалися на підприємствах міста (КЗВВ, КМЗ, ЛІП, НДІПТмаш, НКМЗ, СКМЗ, цементному заводі та ін.) й області (Артемівському заводі з обробки кольорових металів, «Донбасенерго», машинобудівних заводах Донецька, Дружківки, Кадієвки, Слов'янська, Горлівському авторемонтному заводі, Жданівському заводі технологічного устатковання, Лисичанському , Сєвєродонецькому, Харцизькому заводах ковкого чавуну, шахтоуправліннях і ін.). Різноманітним був і перелік галузей народного господарства колишнього СРСР, для яких працювали вчені інституту:
Дослідники інституту налагодили співробітництво з колегами з інших ВНЗ і наукових центрів: Інституту проблем лиття Академії наук УРСР, ВНДІнафтомаш, Московського інституту «Гипроцветметобработка», Харківського політехнічного інституту, Тульського політехнічного інституту та ін. Закладений у 1960 році колективом учених інституту фундамент став основою для наукових досягнень. Плідними в галузі наукових досліджень були 1970–80-ті роки. З 1972 по 1981 рік проректором із наукової роботи інституту була канд. техн. наук, доцент М. І. Плехнова, начальником НДСу – А. І. Витков. Продовжують розвиватися наукові школи, починають формуватися нові наукові напрями, які очолили: О. І. Дрига, М. І. Догода, В. С. Хлистун, В. Г. Глущенко, І. М. Сагайда, Є. Ф. Чекулаєв, В. М. Карпенко, О. М. Маковський, О. І. Біловодченко, О. І. Полідоров, М. І. Зелік, М. Д. Гридасов, Г. І. Єжов, І. Ф. Малахов, О. І. Гребенюк, Л. М. Соловйов, М. Б. Онучін, Л. Л. Роганов, А. П. Авдєєнко, О. А. Ємельянов, В. М. Лавров, В. М. Денисенко, О. І. Філенко. На початку 1970-х років активно розвивалася матеріальна база інституту. Наукові лабораторії були оснащені сучасним обладнанням і приладами. У цей час була відкрита секція «Машинобудування» Донецького наукового центру АНУРСР, яку очолив доктор технічних наук, професор Л. М. Соколов. У цей період за високі досягнення й плідну роботу були визнані гідними Державної премії України в галузі науки й техніки професори А. Г. Турчанін і М. Я. Бєлкін. У 1979 році на базі інституту було створено галузеву лабораторію Мінважмашу СРСР. Учені лабораторії проводили дослідження за напрямом розробки теоретичних основ, дослідження й впровадження нових технологічних процесів одержання заготовок і виробів шляхом гарячого ротаційного обкатування, які забезпечують заготовкам і виробам підвищену надійність, якості зниження металоємності й трудомісткості виготовлення в порівнянні з іншими методами деформування. Були розроблені технологічні процеси, оснащення, інструмент і обладнання для одержання труб готових виробів вісесиметричної форми й заготовок, які потребують мінімальної наступної механічної обробки. З 1981 року проректором із наукової роботи інституту був канд. техн. наук, доцент В. М. Карпенко, начальниками НДСу були А. П. Мартинов, а потім – А. Ф. Синєгуб. Учені інституту брали участь у виконанні цільових комплексних програм усіх рівнів: міжвузівських, міжгалузевих, державних і міжнародних. Щорічно інститут виконував понад 100 наукових договорів із підприємствами й організаціями країни. Сумарний річний обсяг науково-дослідних робіт становив 2,5–3 млн рублів. Географія науково-дослідної діяльності простягалася від України до Центрального й Північно-Західного районів колишнього СРСР, на Урал і Сибір. Так, проекти, розроблені вченими інституту, впроваджувалися на підприємствах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум, Краматорська, а також на Кримському содовому заводі, у Кримській астрономічній обсерваторії, Воронезькому, Костромському й Московському екскаваторних заводах, Московському й Сестрорецькому інструментальних заводах, Ростовському ВО «Ростсельмаш», Улянівському заводі важких унікальних верстатів, Магнітогорському і Новолипецькому металургійних комбінатах, Свердловському «Уралмаші», Уфимському нафтохімічному комбінаті, Челябінському металургійному комбінаті, Уральському заводі з ремонту металургійного обладнання, Барнаульському заводі «Мехпрес», Бійському котельному заводі й багатьох інших підприємствах країни. Науково-педагогічний колектив інституту здійснював спільну роботу з реалізації проектів із колегами Інституту ім. Є. О. Патона, Інституту проблем лиття, Київського інституту автоматики, Академії наук України, Тульського й Ленінградського політехнічних інститутів, МВТУ ім. М. Є. Баумана, науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів України (Київ, Харків, Дніпропетровськ), Росії (Москва, Ленінград, Казань), Білорусії (Вітебськ), Грузії (Тбілісі), Молдавії (Кишинів), Болгарії (Радомир), НДР (Магдебург). Завдяки плідній роботі всього колективу інституту, впровадженню нової техніки й технологій у виробництво, результати досліджень мали широке визнання як в Україні, так і за кордоном. Почали формуватися нові наукові лабораторії, що виконують фундаментальні дослідження: лабораторія фізико-хімічних властивостей металевих розплавів (із 1972 року керівник – А. Г. Турчанін, потім – М. А. Турчанін); лабораторія твердотільної квантової електроніки (керівник – В. П. Тулупенко); лабораторія органічного синтезу й мастильних матеріалів (керівник – А. П. Авдєєнко); наукова лабораторія плазмових технологій (керівник – М. Я. Бєлкін). На початку 1990-х років, незважаючи на труднощі становлення незалежної держави, відсутність фінансування наукових досліджень, Академія змогла зберегти провідні наукові школи й лабораторії, кваліфіковані наукові кадри. За роки незалежності України ВНЗ став одним із провідних наукових центрів у галузі машинобудування, верстатобудування й металургії України. Ученими Академії за цей період опубліковано понад 7 000 наукових праць, із яких 2 700 – у спеціалізованих виданнях ВАК, 550 – у закордонних. Отримано понад 350 патентів, захищено близько 90 кандидатських і 15 докторських дисертацій. На базі Академії проведено 86 науково-технічних конференцій, у тому числі 20 – міжнародних. Студентами отримано 195 нагород на олімпіадах всеукраїнського й регіонального рівнів і 127 нагород на конкурсах. Наукову працю Академії в цей період очолював канд. техн. наук, доцент В. А. Федорінов, науково-дослідний сектор – О. Я. Белицька. Провідні вчені беруть участь у виконанні спільних проектів із колегами з Німеччини, Китаю, США, Словенії, Польщі, Австрії, що підтверджує високий рівень фундаментальних і прикладних наукових досліджень, які виконуються в Академії. Професори Г. Л. Хаєт, Б. А. Брусиловський, С. В. Ковалевський, А. П. Авдєєнко, В. Ф. Потапкін, доцент О. І. Дрига стали дійсними членами Нью-Йоркської академії наук. На багатьох підприємствах України, країн близького й далекого зарубіжжя впроваджені унікальні розробки вчених і студентів Академії, які дозволяють розв'язати не тільки технічні проблеми, але й одержати значний економічний ефект. Останні роки вчені ДДМА одержують щорічно понад 30 патентів України. Високий рівень фундаментальних досліджень із нанофізики, плазмових технологій, хімії тонкого органічного синтезу підтверджується грантами міжнародних фондів, зокрема: НАТО, INTAS, Міжнародної науково-освітньої програми Інституту відкритого суспільства (США), Фонду Сороса, публікаціями в міжнародно визнаних виданнях Японії, Швеції, Франції, Англії та ін. За високі досягнення в науковій діяльності Академія включена до Державного реєстру наукових організацій, яким надається підтримка держави. З 2003 року науково-дослідною роботою в Академії керує д-р техн. наук, професор І. С. Алієв. Провідні вчені ДДМА беруть участь у виконанні спільних проектів із колегами Дослідного наукового центру «ЮЛІХ», Дрезденського технічного університету (Німеччина), Чао-Тунг університету (Китай), Католицького університету Бельгії, Національного інституту ракових захворювань (США, Меріленд), Дрексельского університету США, фірми DuPont (США), Технічного університету «Ченстоховська політехніка» (Польща), співпрацюють із австрійською фірмою Bernecker ReinerInduse Electronik, фірмами Siеmens і Balluff (Німеччина) та іншими. Дослідження, які виконуються в провідних наукових школах і лабораторіях ВНЗ, за рівнем і результатам не поступаються кращим світовим центрам, а в окремих випадках перевищують їх. Щорічно на базі Академії проводяться:
У 2007 році на базі Академії вперше була проведена науково-практична конференція «Фінансово-економічні й інституційні проблеми розвитку промислових підприємств». Щорічні науково-технічні конференції із проблем розвитку теорії й технології обробки металів тиском зіграли важливу роль у координації наукових зв'язків між вищими навчальними закладами й інститутами Національної академії наук України, становленні й зміцненні зв'язків між фахівцями з обробки тиском не лише в Україні, але й у Росії, Польщі, Німеччині. Це стало основою для проведення в Україні міжвузівських конкурсів студентських наукових праць, магістерських робіт і дипломних проектів, а також Всеукраїнських студентських олімпіад із обробки металів тиском, що стали вже традиційними. У квітні 2007 року проходила Х ювілейна міжнародна науково-технічна конференція «Фізико-математичні проблеми формування структури й властивостей матеріалів методами обробки тиском». Поділитися досвідом роботи, новими науковими розробками, обмінятися думками приїхали на конференцію представники з Польщі (Краків, Ченстохова), Росії (Москва, Липецьк, Воронеж, Уфа, Тула, Санкт-Петербург, Самара), Білорусі, України (Київ, Харків, Запоріжжя, Луцьк, Донецьк, Дніпропетровськ, Нікополь, Тернопіль, Вінниця, Луганськ, Дніпродзержинськ, Артемівськ, Алчевськ, Слов'янськ). Було подано багато новаторських наукових робіт із точного штампування, моделювання процесів прокатки, удосконалення механічних і гідравлічних приводів пресів і т. д. Щорічно в Академії видаються 3 спеціалізованих видання, затверджених Президією ДАК України: «Надійність інструменту й оптимізація технологічних систем», «Удосконалення процесів і обладнання обробки тиском у металургії й машинобудуванні» і «Вісник ДДМА». З 2002 року видається наукове видання «Студентський вісник ДДМА». Збірник наукових робіт «Надійність інструменту й оптимізація технологічних систем» виходить із 1970 року два рази на рік. Тематична спрямованість збірника – підвищення якості верстато-інструментальних систем за такими напрямами:
Тематичний збірник наукових робіт «Удосконалення процесів й обладнання обробки тиском у металургії і машинобудуванні» виходить із 1989 року двічі на рік. З 1998 року збірник включений до переліку спеціалізованих видань ВАК України. У збірнику надруковані статті, присвячені теоретичним і експериментальним дослідженням, а також удосконаленню технологічних процесів, обладнання й оснащення для обробки матеріалів тиском, які широко застосовуються в металургії й машинобудуванні. «Вісник Донбаської державної машинобудівної академії» виходить три рази на рік. Тематична спрямованість – нові наукові й практичні знання, отримані під час досліджень і промислового впровадження розробок Академії за різними напрямами технічних і економічних наук. Збірник наукових робіт «Студентський вісник ДДМА» виходить один раз на рік. У збірнику надруковані статті, присвячені теоретичним і експериментальним дослідженням студентів із питань створення й застосування прогресивних й інформаційних технологій; механізації й автоматизації виробничих процесів; економічної теорії й практики; моделювання, розрахунків і проектування складних технічних систем. |
