ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

10-а річниця від початку російсько-української війни
1.jpg

10 років тому, у лютому 2014 року, російська федерація розв’язала війну проти України. Вор...

Субота, 24 лютого 2024
МОН ЗАТВЕРДИЛО КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ НМТ-2024
3.png

Наказом Міністерства освіти і науки України затверджено календарний план організації та проведен...

Четвер, 22 лютого 2024
Студентське самоврядування ДДМА взяло участь в обласному проєкті «Ми є. Були. І будем ми!»
2.jpg

Могутнім відгомоном сивої давнини лунають слова великого українського письменника Івана Павлович...

Середа, 21 лютого 2024
Залишаємося гідними своїх Героїв!
1.png

День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого на знак пам’яті про громадян, які...

Вівторок, 20 лютого 2024
Двигуни безпілотників стануть надійнішими
2.jpg

У 2023 році від Донбаської державної машинобудівної академії в щорічному конкурсі фундаментальни...

Вівторок, 20 лютого 2024

ДДМА – 70! ВІХИ ІСТОРІЇ. ПЕРЕЛОМНІ ВІСІМДЕСЯТІ (частина шоста)

10.jpg

Ми продовжуємо друкувати сторінки історії КІІ-ДДМА. У 1980-ті роки зусилля ректорату було направлено на благоустрій КІІ. Ректорат і профспілкові комітети співробітників і студентів турбувалися про добробут працівників і студентів.

Але були і зовнішні виклики, про що сьогодні ми надамо кілька штрихів до портрету КІІ-ДДМА.

Початок циклу публікацій ви можете прочитати за посиланнями:

Будівництво Комбінату студентського харчування. У середини 1980-х років з’явилася необхідність збільшити потужність студентської їдальні. На той час у КІІ була їдальня в першому корпусі, яка не забезпечувала харчування студентів у пікові часи. На зараз у приміщеннях тої їдальні розташована кафедра «Основ конструювання машин». Викладачі в години пік намагалися не заходити без потреби, щоб не заважати харчуватися студентам. В інших корпусах не регулярно ставили виносні буфети. Проєктом була передбачена їдальня на другому поверсі в корпусі №3. Але вона не працювала і її площі зайняли дві кафедри.

Коли ректорат почав турбуватися про збільшення їдальні, то на вищих посадових рівнях вирішили не тільки допомогти нам, а й вирішити водночас нагальні проблеми міста. А саме, покращити харчування в інших навчальних закладах. Тому в КІІ було заплановано будівництво «Комбінату студентського харчування», який би забезпечував харчуванням всі технікуми, професійно-технічні училища та школи міста.

Для цього була вибрана ділянка між другим корпусом і гуртожитком №2 (на сьогодні це навчальний корпус ДДМА №6), а будівництво замовлено тресту «Укрторгбуд».

Будівництво не заладилося. Трест кожен день надавав небагато професійних будівельників, сподіваючись на допомогу в будівництві вишу. У решті решт ректорат створив команду з викладачів на допомогу будівництву. Кожному з них було надано завдання з плану «Укрторгбуд». Було вирішено, що для допомоги викладачам і виконробу будівництва, щодня буде надаватися студентська група.

На жаль, у навчальних закладах країни вже не було легендарних студентських будівельних загонів. У КІІ теж дієві вмілі ССО були тільки в спогадах і студентських легендах. Справа в тому, що Міністерство вищої і середньо-спеціальної освіти з 1981 року суворо заборонило переноси на інший період літню виробничу практику. У результаті будівельні загони в технічних вишах могли сформуватись тільки зі студентів другого курсу, на якому не було літньої практики. А це не забезпечувало спадкоємність поколінь. І хоча будзагони існували аж до моменту зникнення комсомолу, їм уже не можна було доручити складні будівельні роботи.

Зрештою, на будівельному майданчику і поза ним, викладачі і студенти фактично виконували всі роботи. Студенти ношами і відрами підносили будівельні матеріали, вирівнювали все і прибирали. Викладачі забезпечували придбання обладнання, аж до варочних казанів, пателень і кавових апаратів. Викладач зі студентами, у технологічній канаві прокладали важкі 80-міліметрові електричні дроти живлення від двох електричних підстанцій. Один дріт – з вулиці Південної, а другий – від автовокзалу. А проректор з адміністративно-господарської частини Віктор Бражник знаходився на даху Комбінату, аж поки будівельники не поклали шифер. Тому 6-й корпус у нас і досі не тече.

Врешті-решт, до 1986 року з недоробками «Комбінат студентського харчування» був побудований і зданий в експлуатацію. До його складу входили кілька закладів. Студентська їдальня займала другий поверх, де було велике варочне відділення, сьогодні розташовані три лекційні аудиторії, там же були дві роздачі, що збільшило пропускну спроможність їдальні. Великий зал для прийому їжі розташовувався на місцях аудиторій кафедри гуманітарних дисциплін. За їдальнею, де зараз розташовані кафедра математики і її аудиторії, був кондитерський цех, у якому працювали знатні кулінари. Їхні булочки і різні тістечка приходили купувати навіть місцеві жителі. На першому поверсі ліворуч від входу, де зараз знаходяться медичні кабінети, розташовувалася крамниця напівфабрикатів, куди надходили продукти зі всіх харчових закладів Комбінату. Праворуч від входу була дієтична їдальня, де були страви з кількох важливих дієт. Профкоми викладачів і студентів навіть надавали, за рекомендацією лікаря ДДМА, талони на безкоштовне дієтичне харчування. За дієтичною їдальнею розташовувалися овочевий і м’ясний цехи, які свою продукцію передавали в дві їдальні і крамницю напівфабрикатів. У підвалі були великі склади.

13.jpg
Навчальний корпус ДДМА №6, у якому раніше був розташований «Комбінат студентського харчування»

Таким чином Комбінат працював і забезпечував харчуванням усі навчальні заклади міста. Та турбота КІІ про Комбінат не закінчилася. Так виш надавав вантажну та інші машини для перевозки продуктів, піклувався про ремонт обладнання. Профспілковий комітет студентів і його комісія громадського контроля (голова – Сергій Лінник, студент факультету автоматизації) відразу почав здійснювати не тільки свої контрольні функції, а й за свої ініціативи разом з членами комісії громадського контролю почав здійснювати благоустрій двору їдальні, який після закінчення будівництва був у непривабливому вигляді. Він домовився з міським Зеленбудом про надання розсади й саджанців різних рослин. Разом з членами профкому перед їдальнею, як її почали скорочено називати, розмітили клумби з квітами. За клумбами, щоб не було затінку, посадили три сосни, які на сьогодні стали вже великими молодими соснами. Відомо, що Сергій Лінник сьогодні живе в Сіверську і є великим фермером, який не тільки вирощує овочі і зернові культури, а і допомагає ЗСУ.

Афганський синдром. У 1980-х роках студентів денного відділення почали брати в радянську армію. Це робилось, по-перше, у зв’язку з великим демографічним провалом і, по-друге, з розв’язанням у 1979 році підстаркуватим маразматичним керівництвом комуністичної партії СРСР війни в Афганістані. Багатьох студентів направляли туди на війну. Три наших студенти, на жаль, там загинули. Для збереження пам’яті про загиблих у першому корпусі встановлено пам’ятний обеліск.

Через два роки студенти поверталися для продовження навчання. Поверталися звідти молоді хлопці, які бачили смерть, горе окупованого народу, їх збройний спротив проти агресора – радянського союзу і ненависть жителів Афганістану, яка брудним, але справедливим потоком виливалась на молодих солдат, зомбованих радянською пропагандою про нібито якусь братерську допомогу.

У студентському середовищі афганці, як їх надалі стали називати, реабілітувались, але страшні згадки так і залишалися в їхній пам’яті назавжди. Звісно, що ректорат і громадські організації допомагали в реабілітації, чим могли, але з таким ще ніхто не стикався, а психологічних служб на той час ще не було. Ректорат і об’єднаний профком аж до сьогодні запрошує колишніх студентів-афганців на заходи, щоб підтримати живих і згадати загиблих.

На жаль, студенти, які служили в різних місцях союзу, занесли в гуртожитки КІІ-ДДМА вірус дідівщини, який не відразу був розпізнаний. А на тлі бандитських 90-х років він дуже сильно прижився. І тільки після того, як почали батьки першокурсників жалітися на це неподобство, з ним почали боротьбу. До 1998 року дідівщина була знищена.

Страшна звістка. Чорнобильська трагедія 1986 року радіоактивним подихом пройшла по всіх регіонах України. Більше 30 тис. померлих у перші роки і 70 тис. тих, хто отримав променеву хворобу. Назавжди покинуті міста Прип’ять і Чорнобиль і переселення сотень тисяч людей у безпечні місця. Не оминула трагедія і КІІ. Адже на той час не було жодного підприємства чи установи, які б не надавали допомогу в ліквідації ядерної катастрофи. З роками з пам’яті стираються імена й події, тому конче важливо залишити в історії КІІ–ДДМА спогади людей, які були причетні до ліквідації, спогади тих, хто за покликом серця пішов перемагати невидимого ворога.

Про аварію на Чорнобильській АЕС жителі Краматорська дізналися тільки 29 квітня 1986 року, і не з засобів масової інформації, а з «сарафанного радіо». Так, у другій половині того дня в міськкомі партії терміново скликали нараду директорів заводів і організацій міста, секретарів парткомів і голів профспілкових комітетів.

На нараді було повідомлено про лихо, яке спіткало не тільки Україну, але й Білорусь і кілька держав Європи. У присутніх у залі був шок. Містяни, серед яких було багато технічних спеціалістів, добре уявляли масштаби катастрофи. А от розгубленість, яка мала місце в перші дні на всіх державних рівнях, і маніакальна тяга правлячої верхівки країни до секретності не дозволили вчасно потурбуватися про безпеку жителів з району ЧАЕС і ухвалити правильні рішення для ліквідації катастрофи.

На нараді, яку зібрали в залі міськкому партії всіх відповідальних осіб зобов'язали підготувати відомчі турбази до негайного прийому тимчасово евакуйованих жителів Прип’яті й Чорнобиля, яких можуть привезти з хвилини на хвилину. Для підготовки турбаз без обмеження виділялись усі матеріали з усіх місцевих складів. Усі організації, які відповідають за надання дозволів на експлуатацію турбаз, були зобов’язані організувати швидке (не бюрократичне) підписання паспортів турбаз.

Рішення про надання притулку в Донецькій області було не випадковим. Вітри, які віяли на той час, віднесли радіоактивні опади на північний захід аж до Швеції, а Донецька область була більш-менш безпечною.


Будівництво. Ректорат КІІ вирішив, що постраждалі будуть розміщуватись у спортивно-оздоровчому таборі «Промінь», який мав постійну готовність для відпочинку і влітку, і взимку. Нагадаю, що з осені до весни табір експлуатувався Турклубом КІІ для тренування туристів і відпочинку студентських груп. У травні зимовий сезон закінчувався, тому житло і різне обладнання було ще в готовності.

Головою турклубу Станіславом Сервірогом було запропоновано закупити на заводі НКМЗ п’ять щитових дачних будиночків і швидко, силами турклубу, установити їх у таборі.

Оскільки рішення й слова турклубу ніколи не розходилися з ділом, хазяйновитість туристів була відома, а більшу частину року табір знаходився під їх керуванням, то пропозиція була підтримана.

Першими, хто взялися за підготовку «Променю», були члени турклубу Сергій Долгов, Олег Шамшин, Михайло і Світлана Медведські, Володимир Орел, Максим Бейцун, Віктор Проценко, Ігор Тишкевич, Дмитро Косолап і багато інших. На вихідні сюди приїжджав увесь турклуб, тому Станіслав Сервірог планував більший об'єм робіт. Вимивали літні будиночки, якими не користувалися в зимовий період. Одночасно викопувалися траншеї під фундаменти майбутніх будиночків.

11.jpg

На початку травня були завезені комплекти на всі п’ять будиночків. На заводі завантаження й відправку будиночків координували Вячеслав Медведєв і Станіслав Сервірог, а в «Проміні» їх приймали студенти-туристи.

Адміністративно-господарська частина КІІ завезла будівельні матеріали й приладдя. Виконроб КІІ Раїса Пасічник держала зв’язок із туристами й привозила все, що було потрібно.

Туристи почали споруджувати фундаменти під будиночки. Працювали, як кажуть, від зорі до зорі, адже всі чекали на переселенців і вболівали за них. Під час спорудження будинків виникали ідеї з їхнього удосконалення. Так, була змінена конструкція фундаментів зі стовбчастих на стрічкові, що дозволило збільшити їх жорсткість. Тому будинки без жолоблення простояли вже більше 40 років. Було змінене планування будиночків. З них була прибрана зайва комора, тому набагато збільшилася вітальня, яку відпочивальники могли застосовувати для літніх розваг. Була змінена обшивка стін, тому що штатна обшивка була не міцна і її можна було пробити навіть пальцем. Тому стіни в середині обшили листами сухої штукатурки й наклеїли шпалери. Раїса Пасічник моталася по будівельним складам і швидко привозила все, що замовляли туристи Необхідно відзначити, що ректорат приділяв підготовці табору велику увагу. На будівництво часто приїжджали ректор Лев Соколов, проректор з навчальної роботи Віктор Потапкін, проректор з АГР Віктор Бражник. Вони це робили не для інспектування, а для дієвої допомоги. Так, у третьому будинку, за пропозицією Віктора Потапкіна, планування було змінене повністю. Він отримав дві окремі кімнати.

Коли будете на «Проміні», огляньте ще раз п’ять щитових будинків, адже в далекому 1986-му вони будувалися студентами в короткий строк, якісно, не за гроші, а за покликом серця. Усі вболівали за переселенців із Чорнобиля.

12.jpg

Інформації про ліквідацію катастрофи було обмаль. У часи, коли ще не було Інтернету, новини можна було дізнатися тільки з державних газет, радіо чи телебачення. А в них трагедія подавалася, як незначна аварія, і що радіація в межах норми, а біля зруйнованого четвертого блоку АЕС можна навіть ставити ліжка молодят.

У середині травня робочих рук стало не вистачати, і тоді було ухвалене рішення залучити студентів-добровольців. На сьогодні з числа добровольців у ДДМА працюють співробітник деканату ФАМІТ Світлана Сидоренко і завідувач кафедри ОКММ Сергій Карнаух. Ми поспілкувалися з ними, і от що вони розповіли. До студентів звернулися адміністрація вишу й профспілковий комітет студентів. Усі розуміли стан, у якому опинилися люди з Чорнобиля, тому добровольців було багато. Необхідно відзначити студентів групи АКМ84-1 і 2 (нині це АВП): Світлану Сидоренко, Євгена Шапіра, Наталію Мандрико, Влада Цапка, Анжелу Тесленко, Андрія Паршакова, Олександра Стоцького, Миколу Перепадю та інших.

З групи МТО84-2 – Сергія Карнауха, Сергія Гриценка, Олега Барсука; групу ПТМ, бійців одного зі студентських будівельних загонів (на жаль, не вдалося відновити прізвища всіх студентів), а також профспілкових активістів із головою профбюро факультету автоматизації Ольгою Супруненко. Ольга й організовувала роботу студентів.

На питання «Чому ви стали добровольцями?» Сергій Карнаух відповів: «Так нас виховали – допомагати людям». Студенти доклеїли шпалери, дали лад у будинках, розставили ліжка. Також допомагали в інших будівельних роботах. Звісно, що за місяць не можна повністю виконати все будівництво, тому решту робіт закінчували вже восени.

Під час локалізації чорнобильської трагедії від пропозиції до її реалізації проходили часи. Це ж розповсюджувалось і на роботи в таборі. Так, у туристів давно була ідея вдосконалення літнього павільйону, де відбувалися культурні й деякі спортивні заходи. За пропозицією туристів будівельною групою КІІ біля павільйону було збудоване приміщення для теле- й звукової апаратури. Тепер телевізор, як основний постачальник інформації, стояв стаціонарно, і ввечері всі збиралися, щоб подивитися новини дня. Згодом це приміщення удосконалили й добудували до нього кухню.


Комарі. Це було страхіття тої весни. Ніколи, ні до того року, ні в наступні роки, не було такої їх кількості. Під час руху здавалося, що вони створювали опір, оскільки сотні тисяч їх врізалися в одежу й відкриті ділянки тіла. Потрібно було навіть нагинатись у бік руху, щоб подолати ту силу опору. Усі ходили в наглухо закритій одежі. Незахищеними були тільки ніс й очі.

Студенти жартували, що навіть комарі втекли від ЧАЄС у більш безпечні райони Донеччини.

Найбільше вони дошкуляли черговим по кухні. Коли вони чистили закопчені казанки, то навіть лягали на пісок і перекочувались з боку на бік, щоб роздавити комарів на собі, адже брудними, жирними руками не хотілося торкатися обличчя й одежі. Двох наших товаришів прийшлося навіть відправити додому, через алергію на комах. Через численні укуси в них посиніли й вкрилися пухирями ноги. Але студенти витримали це страхіття і не відступили.

Наприкінці травня «Промінь» був готовий для прийому переселенців. А восени туристи добудували в будиночках пічки, що дозволило експлуатувати їх і в зимовий період. Так закінчилася Чорнобильська епопея КІІ.

І хоча в наш табір не привезли переселенців, головне, що студенти самовіддано прийшли на допомогу ближнім, проявивши доброту й людяність.


Вячеслав Медведєв, головний редактор медіагрупи «Академія»