ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Кубок Академии – 2018
img1.jpg

Триумф команд специальности «Системный анализ» ДГМА в студенческой категории, победы учащихся Кр...

13.11.2018
День української писемності та мови
img1.jpg

9 листопада відзначається День української писемності та мови. Це свято не випадково відзначають...

09.11.2018
Чим дивували «Ті, що вражають» студентів ДДМА
img1.jpg

До Краматорська завітала команда телевізійного каналу «1+1» із презентацією соціально-освітнього...

08.11.2018
Шахи підкоряються завзятим
img1.jpg

Першокурсниця нової спеціальності «Фізична культура і спорт» Олена Мартинкова (ФКС-18-1) узяла у...

08.11.2018

Чим дивували «Ті, що вражають» студентів ДДМА

img1.jpg

До Краматорська завітала команда телевізійного каналу «1+1» із презентацією соціально-освітнього проекту «Ті, що вражають», який ТСН каналу «1+1» реалізує в партнерстві з Посольством Великої Британії. Зустріч відбулася 7 листопада в актовому залі ДДМА.

img2.jpg

Головна мета проекту – підтримати українську молодь, дати настанови та порадити, як прийти до своєї мрії; надихнути українців на створення сучасних, зручних та доступних міст, а також поглибити розуміння українців про реформу децентралізації та домагатися позитивних змін в їхньому рідному селі чи місті.

Глядачі почали збиратися біла актового залу Академії ще за годину до початку самого заходу. У кожного була можливість подивитися виставку світлин проекту «Переможці», зробити кадри на згадку у фото-зоні, а також переглянути відеоролик за допомогою шолому віртуальної реальності та побачити на власні очі й зрозуміти, як незручно пересуватися людині на візку, бо більшість українських міст і вулиць не пристосовані для людей з інвалідністю.

img3.jpg img4.jpg

Зі своїми мотиваційними виступами до Краматорська завітали: ведуча ТСН та кураторка проекту «Переможці» Соломія Вітвіцька, спеціальний кореспондент «ТСН. Тиждень» Андрій Цаплієнко, соліст групи «Антитіла» та амбасадор UNICEF Тарас Тополя, громадські діячі та автори інклюзивних проектів Дмитро Щебетюк та Уляна Пчолкіна, а також мер міста Мала Виска Юрій Гульдас, який поділився успішним досвідом використання можливостей децентралізації.

img5.jpg

Під час свого виступу Соломія Вітвіцька розповідала особливі та цікаві історії з життя учасників проекту «Переможці». Наприклад, Юрій Весельський – кадровий військовий, який втратив ногу, став першою людиною з інвалідністю, що взяла участь у показі мод на головному подіумі України. Олександр Бабченко – розвідник, який на передовій втратив ліву ногу й пережив клінічну смерть, незважаючи ні на що продовжує займатися футболом, працювати й виховувати сина. Олександр Швецов також залишився без однієї кінцівки, але це не завадило йому мандрувати. Він навіть зробив селфі із Папою римським у Ватикані. А зараз Олександр організовує проект «Bus of the Heroes» для людей з інвалідністю, за допомогою якого в них з’явилася додаткова можливість мандрувати світом.

img6.jpg

На прикладі цих людей можна зрозуміти, що ніколи не варто здаватися, треба рухатися тільки вперед і не опускати руки!

img7.jpg

Дмитро Щебетюк поділився своєю історією. Він травмувався у віці 21 року і з тих пір прикутий до візка. Після травми минуло близько півтора року, як він відновив активне життя. Він продовжує займатися плаванням, стрільбою з луку. А згодом почав мандрувати автостопом, після чого став співзасновником проекту «Доступно.UA». Мета цього проекту – показати, що люди, які пересуваються на інвалідному візку, можуть гуляти містом, відвідувати всі ті ж заклади, що й люди, які ходять на своїх двох. Також Дмитро зауважив, що людей з інвалідністю часто дратує прояв жалості до них, дратує нерозуміння інших про поняття доступності й комфорту для маломобільної частини населення, до якої, до речі, можна віднести понад 60 % усього населення. Тобто такі речі, як пандуси, ліфти потрібні не тільки людям з інвалідністю, а й багатьом іншим людям: вагітним жінкам, людям похилого віку, батькам із малими дітьми, яких ще возять у візочку, або навіть будь-якій людині, яка йде з валізою.

img8.jpg

Військовий журналіст Андрій Цаплієнко розповів про важливість у сучасному суспільстві враховувати потреби, визнавати право на нормальне життя і всіляко допомагати людям із інвалідністю. Також Андрій показав жахливий плакат довоєнних часів із Німеччини. Побачивши його, розумієш, що вже в ті часи більшу частину населення налаштовували проти людей з інвалідністю, пояснюючи це тим, що підтримка життя однієї такої людини дорого коштує. І дуже прикро, що навіть зараз є дивне й погане ставлення до цих людей. Але люди не замислюються над тим, що кожен може опинитися у схожій ситуації. Як, наприклад, це сталося з військовим Андрієм Сальником. Кілька років тому, під час проведення АТО на Донеччині, він помітив міну в дереві й попередив оточуючих про неї. Але попередивши інших, він сам не встиг врятуватися і сильно постраждав. Наслідком цього випадку стала втрата ноги та ока. І незважаючи на це він здійснив стрибок із парашутом, і навіть не один.

img9.jpg

Телеведуча Уляна Пчолкіна, яка у віці 21 року потрапила в аварію і вимушена була пересісти в інвалідний візок, розповіла про те, як змінилося її життя після цих подій та після невдалої спроби самогубства, коли вона оговталася після важкого періоду, пройшла активну реабілітацію. Після цього Уляна сама долучилася до роботи в таборі активної реабілітації, де і є зараз інструктором загальнофізичної підготовки. За весь час було проведено вже 55 таборів, понад 1000 людей пройшли активну реабілітацію. Крім цього, Уляна є чемпіонкою світу з паракарате, а ще з першого у світі чемпіонату з параолімпійського спорту Уляна зі своєю командою привезли золото до України. Під час виступу, як і Дмитро Щебетюк, вона зауважила, що правильно казати саме «люди з інвалідністю», та ніяк по-іншому.

img10.jpg

Також серед спікерів був голова міста Мала Виска – Юрій Гульдас. Його онук відноситься до категорії людей з інвалідністю, тому Юрій знає, з якими проблемами й незручностями щоденно доводиться зіштовхуватися таким людям. Юрій пояснив: для того, щоб зрозуміти проблеми людей з інвалідністю, треба прожити день у їхньому «взутті». Тоді ми зрозуміємо, що такі люди на кілька сходинок вищі та сильніші за нас. І ще він зауважив, що немає людей з обмеженими можливостями, є тільки необлаштовані міста та вулиці для людей з інвалідністю.

img11.jpg

Співак Тарас Тополя у своєму виступі розповів власну історію успіху, про волонтерський рух і музичний шлях. А також про те, як же досягти успіху в поставленій меті. Для початку треба зрозуміти, а чого ж ти хочеш найбільше. І чим швидше людина знаходить своє призначення, тим швидше й легше вона може отримати бажаний результат. Після визначення своєї мети треба знаходити бажання, час і сили щодня займатися обраною справою, бо в цьому має бути регулярність. А також головним фактором є формування команди, яка б складалася з однодумців і прихильників твоєї ідеї. Бо саме зв’язки й формують успіх. На прохання глядачів, Тарас завершив свою промову відомим хітом гурту «Антитіла» «Там, де ми є».

img12.jpg

Отже, люди з інвалідністю потребують нашої підтримки, а може й навпаки – ми маємо потребу в таких людях, бо вони вищі та сильніші духом за нас, нам є чому в них повчитися. Але запам’ятайте! Ніхто не хоче, щоб його вважали інвалідом! Власне люди з інвалідністю кажуть про те, що їх не треба сприймати якимись особливими. Вони такі самі, як будь-яка інша людина. Вони повинні мати ті ж права та рівні можливості, що й усі громадяни України. І не треба їх жаліти, бо це, як мінімум, напружує. Людей з інвалідністю у нас вважають неповноцінною ланкою суспільства. І це ставлення терміново треба змінювати. Над цим треба працювати, бо дуже багато людей, які так думають, живуть шаблонно, а ці шаблони, що прийшли до нас від радянських часів, уже давним-давно застаріли.

img13.jpg

Саме тому і йде мова про інклюзивну децентралізацію та створення суспільства, що вражає. А основний принцип безбар’єрного середовища – це можливість для всіх громадян бути включеними в суспільне життя та без сторонньої допомоги користуватися міським простором. Сотні тисяч людей з інвалідністю в Україні щоденно стикаються з перепонами на своєму шляху. І саме в наших силах змінити це та збудувати доступні міста, що вражають!

img14.jpg