ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

10-а річниця від початку російсько-української війни
1.jpg

10 років тому, у лютому 2014 року, російська федерація розв’язала війну проти України. Вор...

Субота, 24 лютого 2024
МОН ЗАТВЕРДИЛО КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ НМТ-2024
3.png

Наказом Міністерства освіти і науки України затверджено календарний план організації та проведен...

Четвер, 22 лютого 2024
Студентське самоврядування ДДМА взяло участь в обласному проєкті «Ми є. Були. І будем ми!»
2.jpg

Могутнім відгомоном сивої давнини лунають слова великого українського письменника Івана Павлович...

Середа, 21 лютого 2024
Залишаємося гідними своїх Героїв!
1.png

День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого на знак пам’яті про громадян, які...

Вівторок, 20 лютого 2024
Двигуни безпілотників стануть надійнішими
2.jpg

У 2023 році від Донбаської державної машинобудівної академії в щорічному конкурсі фундаментальни...

Вівторок, 20 лютого 2024

Вони пам’ятають

3-1.jpg

Свою історію

Їхні предки іммігрували в Бразилію більше сотні років тому. Багато з них жодного разу не були в Україні, інші відвідали її вперше тільки після розпаду СРСР. Тоді, коли не було інтернету та телефонів, будь-яка згадка про Батьківщину (Україна є для них саме нею) була великою новиною. І вони так чекали цих новин.

Голодомор

Не впевнена, що всі в Україні так шанують день пам’яті жертв Голодомору, як це роблять тут. Вони дійсно знають, що таке «вічна пам’ять» і зберігають її у піснях, церемоніях та традиціях. Вони розуміють, наскільки важливо пам’ятати та шанувати. Для всіх поколінь. Завжди.

Свою мову

Для багатьох з них ми стали першими людьми, народженими в Україні, з якими вони спілкувались (не кажу «українцями», бо й вони є українцями). І спілкувались ці люди неймовірною мовою. Такою красиво-давньою, якою, напевне, говорили українці ще до русифікації. Хотілось слухати вічно, а вони переймались, що говорять недостатньо добре. Але для людей, які народились та виросли в Бразилії, вони говорять ідеально. Краще, ніж багато українців в Україні, які досі вигадують причини, чому не можуть припинити спілкуватись російською.

Свою культуру

Вони мають школу бандуристів з понад 70 учнями і десятками бандур. Ансамблі народного танцю для людей будь-якого віку. Хор і оркестр. Вишивають рушники та сорочки. Малюють писанки. Перекладають книжки про історію України та Голодомор португальською, аби знайомити людей з нашою культурою.

Вони – це українська діаспора міста Куратиба у Бразилії. Їдучи сюди, ми очікували зустріти людей, що виїхали під час повномасштабного вторгнення. Натомість зустріли людей, чиї предки тікали від того ж агресора, тільки понад 130 років тому. І вони є українцями не менше ніж я з вами. А може й більше.

Бо не перейняли повністю нову культуру, нову мову, нове життя в новій країні. А палко та ретельно берегли свою ідентичність та передавали її нащадкам.

Ця поїздка нагадала, що не всі люди, що живуть на території України є українцями. І не всі люди, які не живуть тут, є іноземцями.

Я побачила Україну в Бразилії. Говорила з українцями і вчилась, як треба берегти свою національну ідентичність.

Вчилась бути українкою знову.

Уляна Кащій,
студенткою декілька років працювала в медіагрупі «Академія»,
наразі проходить стажування в Бразилії


3-2.jpg 3-3.jpg 3-4.jpg