- Деталі
-
Опубліковано: Четвер, 28 листопада 2024, 14:35
В Академії відбувся перший (вишівський) етап XV Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. За умовами конкурсу учасники від руки писали твір на тему «Ген непокори українського народу через призму творчості Тараса Шевченка». У творі необхідно було провести паралель із сучасними подіями – боротьбою за незалежність України.
Як розповіла членка журі, доцентка кафедри мовної підготовки ДДМА Ганна Ковальова, загалом у першому етапі взяли участь 10 студентів ДДМА гуманітарного і негуманітарного напрямів підготовки.
За результатами конкурсу 1-е місце серед негуманітарного напряму підготовки посіла Олена Дьяченко (група ММ-23), серед здобувачів гуманітарного напряму підготовки 1-е місце здобула Поліна Скиба (група МН-24м). На 2-му місці – Марта Мельник (група ММ-24), 3-є місце – Костянтин Биліна (група ЗВ-24).
Олену Дьяченко і Поліну Скибу журі рекомендували для участі в другому (обласному) етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, який проходитиме у грудні цього року.
Вікторія Лебединська
Пропонуємо до вашої уваги конкурсну роботу Олени Дьяченко.
ГЕН НЕПОКОРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Беру з полиці «Кобзар» Тараса Шевченка, розгортаю його, сторінка за сторінкою стають переді мною картини сивої давнини рідної неньки України.
Моя Батьківщино! Мій знедолений народе! Велич, краса і духовність – усе оспівує великий Кобзар. Зупиняюсь на улюблених рядках відомих усім українцям поезій…
«Заповіт» – палке звернення Шевченка до свого народу, заклик до єднання заради його майбутнього: «кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте».
«Садок вишневий коло хати» – дарування легкості, усвідомлення того, що ти на своїй землі, де жили предки-орачі, де цінується українське слово та українська душа – народна пісня. Великий співець привчає нас любити «садок вишневий коло хати» та родину.
«Думи мої, думи» – актуальність цих рядків дивує і надихає, голос Шевченка-пророка звучить у душі кожного з нас:
«Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти».
Читаючи Шевченкові твори, завжди думала, що мова йде про наше минуле. Але ж хіба лише про минуле? Адже зараз ми, українці, так само боремось за мову, за народ, за єдність нашої держави. Шевченкова поезія стирає межу між минулим і майбутнім, і материнські сльози, і сирітські благання, і вдовиний відчай, і кров патріотів – є скрізь і в будь-який час. Не буде у нашого народу легкої долі, як не було легкої долі й у Тараса Шевченка. Та дуби виростають і стають міцними при сильних вітрах, а справжні діаманти утворюються під високим тиском.
Кобзар закликає нас:
«Борітеся – поборете! Вам Бог допомагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая».
Саме ці слова прозвучали з уст Героя Небесної Сотні вірменина Сергія Нігояна.
Саме ці слова і зараз, у час воєнного лихоліття кличуть до бою, вселяють надію на щасливе вільне майбутнє, надають віри в Перемогу.
Саме ці слова у звільненому від російських окупантів місті Балаклія Харківської області наші воїни написали на білборді.
Ми знову й знову повертаємось до творчості Тараса Шевченка, усвідомлюємо духовну міць його творів, їх значущість установлені нашої національної самобутності. Поезія Шевченка – наша гідність, дух і слава.
Де ж наш народ бере віру в себе? Я впевнена, і віра, і воля є складниками нашого генетичного коду, генетичного коду всього українського народу, який століттями виборював свою незалежність, відстоював власну неповторність.
Нині гинуть діти, старці, мирні люди, а прості українські хлопці стають Героями. Україна виборює волю, єднає свій народ та зміцнює державу. Ми усвідомлюємо, що насправді Великий Співець, наш Кобзар, Тарас Шевченко – дійсно наш Пророк, він вкрай необхідний нам, його слово – джерело сили, духу українського народу. У його творах що не думка – то пряме влучання у наше сьогодення. Чи не дивно, що минуле спонукало Тараса Шевченка до написання великих поезій, які й зараз промовляють до нас пророчі слова Великого поета, надихають нас на подвиги, дають силу та мужність не зупинятися, не здаватися, а йти лише вперед, вперед до Перемоги.
Якби ж серед нас і зараз був Тарас Шевченко! Він писав би нові поезії, продовжував боротьбу за національну свободу та незалежність України, захищав би українську мову – бо саме вона є ключовим елементом нашої національної ідентичності. І не було б по-іншому, бо усе своє життя Шевченко був пов’язаний з долею України, та закликав народ:
«Свою Україну любіть,
Любіть її… во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За нею Господа моліть».
Буде Перемога! Буде Україна! Буде Воля, Єдність, Велич! Не може бути інакше, бо ми – Українці, нащадки Великого Кобзаря! У нас душа України, воля козаків, мова Шевченка! Кожен з нас має національну особливість – українську ідентичність – «ген непокори», який передано кожному українцю, кожному Патріоту.
