ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Як у ДДМА Масляну святкували
masl1.jpg

12 лютого, на великій перерві біля актового залу Академії відбулося святкування Масляної. На зах...

Понеділок, 12 лютого 2018
Запали свічку пам'яті!
golodomor.jpg

Щорічно, у четверту суботу листопада, Україна згадує жертв Голодомору. Український Голодомор бу...

П'ятниця, 25 листопада 2016

Оприлюднено текст Радіодиктанту-2025 – читати та звіряти з оригіналом

4.jpg

Суспільне Культура у партнерстві з Українським Радіо публікує текст Радіодиктанту національної єдності 2025 року.

Нагадаємо, що його авторкою стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а читала акторка Наталія Сумська.

Результати радіодиктанту оголосять, коли комісія опрацює всі листи.



Треба жити!

Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…

Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на «інтерсіті», робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще – нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.

Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому – того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «допіру», «пітятко» чи «кияхи».

Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне – крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.

Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться «далекобійний дрон» або «балістична ракета», а й розрізняємо їх на слух.

Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.


За матеріалами Суспільне Культура