ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Ще одна медаль у скарбничці нашого тхеквондиста Артема Гарбара
1.jpg

З 27 по 29 вересня в столиці Албанії місті Тірана проходить чемпіонат Європи з тхеквондо ВТФ, U-...

Середа, 28 вересня 2022
Вітаємо Сергія Ковалевського з ювілеєм!
1.jpg

27 вересня виповнилося 70 років доктору технічних наук, професору, завідувачу кафедри інноваційн...

Вівторок, 27 вересня 2022
З Днем машинобудівника!
1.jpg

В останні вихідні вересня ми завжди гучно святкували День нашого міста і День машинобудівника – ...

Неділя, 25 вересня 2022
Реєстр успішності студентів, які вступили у 2022 році
588-1.jpg

На сайт ДДМА у розділ «Студенту» – «Стипендія» додано реєстри успішності студентів, які вступили...

Четвер, 22 вересня 2022
21 вересня – Міжнародний день миру
1.jpg

Сьогоднішній Міжнародний день миру Україна проживає у війні. Від ракет і бомб у підвалах ховають...

Середа, 21 вересня 2022

Будні війни

275323312_661991838472502_561634598024742149_n.jpg

Зараз на всіх фронтах – воєнних й інформаційних – захищають нашу країну безліч жінок і чоловіків. У кожного був свій шлях, але тепер він один – боронити Україну всіма можливими способами. Ось декілька історій з життя наших захисників.

 

«Стугна» і «Корсар» дають жару московітам

Мій підрозділ ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) узяв участь у славнозвісному бою під Броварами. Наш вклад – дві штуки металобрухту. Розказую подробиці – стояли на самому передку. На км попереду всіх... Дві доби спали на природі без жодного джерела тепла, щоб себе не виявляти, ні вогнища, ні прогріву авто, бо смішно – ми контртанкова піхота, для танків – жах, а від ДРГ надзвичайно вразливі. Холод собачий, особливо першу ніч – снігом присипало, другу – звиклися, навіть поспала. На третій день пішли танки... А перед цим ранок був сонячний, теплий – розслабилися, навіть ризикнули чаю на вогні заварити – калину в лісі наламали... грінки посмажили.

Ми колонну побачили перші. А далі, як закрутилося. Доповісти командиру. Отримати підтвердження, що це ворог. Пам'ятаю, одною рукою цілюсь, іншою набираю телефон Олексія.

275360541_435766298324449_7725731687112415038_n.jpg

Я на «Стугні», він – в ста метрах на «Корсарі», кричу: «Вогонь»! Серце йокнуло, одна справа – це, коли стріляєш сам, інша – якщо іншим командуєш – вогонь... Ми стріляли першими і самі, наші були далеко. Були промахи, до сих пір перед очима страшна картина, коли ракета проходить повз. Не можу собі пробачити... Танки були близько, рухалися на великій швидкості, драпали, не було часу скерувати ракету... Кинулася заряжати другу... Смішно сказати – сама побігла, бо хлопці це робили вперше.

«Корсар» відстріляв, попав в БМП... Відходить, а я чекаю танків у полі, зору не має, але в мене ще ракета в пусковій... Чекаю далі... Йде наступна колона. Стріляю, попадаю… Забираємо «Стугну» в мій електромобіль запихаємо... Смішно, так і воюю на екологічно чистому транспорті... Іншого немає... і це жах, бо по бездоріжжю відходжу, аби тільки не застрягнути, машинка ніжна. «Корсар» відходить теж на недотранспорті – на моєму дуже старому авто, тому, на якому мене вбивали під час Майдану, таранили на бориспільській трасі і яке пройшло Іловайськ... і зараз ледь дихає…

Я розумію, що мені щастить, але щось дуже я це щастя експлуатую... Проте за два тижні війни не знайшла нікого, хто би не пожалів притомне авто для підрозділу ПТРК. Отакі то справи... Ну, так то й так, електромобіль старається... і, головне, що зброя є. До речі, ракети добула сама, на цьому ж електромобілі вивезла в дві ходки 35 штук, перед тим , як авіація розбомбила завод...

Фото зроблені перед боєм. Друзі попросили.

275314203_2789259488044361_3393172127575617350_n.jpg

І ще, курс ПТРК «Стугни» закінчила за тиждень до війни. У бою під Броварами мій колега, що вчився разом зі мною, Юрист, накосив 4 танки. А «Корсар» попереду намолотив взагалі неміряно... Це був просто розтріл. «Стугна» і «Корсар» – це українські ПТРК

На фото горить підбите нами БМП.

Тетяна Чорновіл

«Велике занепокоєння»

Господи, як же вони всі досі бояться тієї раші, яку наша країна так успішно демілітаризує.

Польща й три інші центральноєвропейські держави після надмірної балакучості нашої влади отримали прямі погрози з москви й побоялися надавати літаки, які вже стояли готові на виліт. Комусь збрело в голову ще й розкричати, що вони на бойові вильоти будуть стартувати з польських аеродромів і туди ж повертатися, про що домовленостей не було. Необхідні нам бойові машини зависли. Нарешті Польща таки зробила крок, але чужими руками. Заявила про передачу літаків на базу в Рамштайні й нехай американці їх самі нам надають. Це викликало доволі панічну заяву Вікторії Нуланд, що така пропозиція з ними не погоджена. І тепер уже пару днів ідуть перетягування канату. Зараз адміністрація Байдена остерігається від такого кроку. А 40 сенаторів уже підписали звернення до президента Байдена таки організувати передачу літаків Україні. Питання досі підвисає.

А ми вчора вже бачили, як, все більше опановуючи небо, наші пілоти починають відігравати все більшу роль і в прикритті наземних операцій та знищенні цілих колон ворога. Це значимий фактор. Натомість, США зараз більше допомагають із зброєю протиповітряної оборони (інформація офіційна та публічна), яка може розглядатися, як оборонна. Це добре, бо замість спекулятивних закликів: «закрийте нам небо» (про це писав недавно розгорнутий текст), нам дають усе більше механізмів самим це небо закрити. А от авіація нам зараз страшно необхідна. При чисельній перевазі в небі можна було б вплинути й на критичну ситуацію в Маріуполі, бо нині туди просто не прорватися.

Але надалі декому краще жувати, ніж говорити...

Тарас Чорновіл