- Деталі
-
Опубліковано: Середа, 09 березня 2022, 12:06
Уже 208-му річницю з дня народження Тараса Шевченка відсвяткували українці з різних куточків нашої планети. Пам’ять про Великого Кобзаря вшановують у багатьох країнах світу, але чому? Чому постать Шевченка в кожного покоління українців викликає нові думки та особливі переживання, хоча здається, що вже давно всім нам відома однакова інформація про нього?
Нам, молодим, інколи здається, що наше покоління знає про Шевченка все: дорослі вчили нас його віршів, а вчителі в школі ледве не змушували переказувати його біографію. Але сенсу від того знання немає, якщо не намагаєшся зрозуміти творчість та дії людини. Проте ті, кому відкрилася вся глибина роздумів Шевченка, почали розуміти його поезію по-іншому. Кожен рядок, кожен вірш був вистражданий, виплаканий, проте незламний. Кожне слово гриміло в душі, проте так ніжно лягало на аркуші паперу.
Інколи здається, що в Шевченка не було нічого, окрім страждань, поневірянь, знущань і вічного кріпацтва (навіть на волі). Люди чомусь надмірно трагізували долю Шевченка. Так, він жив у жорстокому світі, але його творчість цінували. Про визволення Шевченка клопоталися люди «блакитної крові». Він був людиною, за якою хотіли йти, його підтримував народ, до нього дослухалися.
Таке життя, яке мав Шевченко, жоден із поетів та письменників того часу навіть не міг собі уявити. Провівши багато років у засланні, із забороною писати та малювати, Шевченко не зрікся своїх переконань, до останнього відстоював антикріпосницькі та антицарські погляди. На мою думку, тільки за це він уже гідний вважатися героєм українського народу.
Образ Тараса Шевченка – це не суворий чоловік із важким поглядом, який ми бачимо на портретах. Він, як і будь-яка людина простого походження, у чомусь мав потреби, але вмів радіти тим простим речам, які мав. Так само, як і ми, він кохав, мріяв про світле майбуття для себе й для свого народу.
«Нас змусили бачити в Шевченкові похмурого страждальця, – пише український літературознавець і професор Леонід Ушкалов. – Але це не так: він був великим життєлюбом і жартівником. Сміх – важлива складова Шевченкового портрету. Є згадки, що він часто організовував такі собі замальовки-пародії на своїх друзів і виконував їх так мило, що найгучніше реготав той, кого пародіював Шевченко. Ця риса нікуди не поділася й після заслання. Як згадував Пантелеймон Куліш, до заслання в Шевченка була рука гладіатора, а повернувся такий змарнілий, що на руках світилася кожна жилка... Та почуття гумору не втратив».
Відтоді, як на територію України прийшли російські окупанти та загарбники, особисто я більше зрозуміла творчість Шевченка, яка сповнена патріотизму та любові до своєї Батьківщини. Як і він, я хочу, аби національні герої та щирі патріоти мали простір і місце для своїх почуттів, висловлювань і думок повсякчас, тому що ми є могутня нація, і більше того – ми гідні всього найкращого й заслуговуємо на високу повагу до себе. Наша історія хоч і терниста, але надзвичайно багата й цікава, тож ми просто не маємо права ганьбити її та ставити під сумнів свою унікальність. Не для того Тарас Шевченко страждав на засланнях, протистояв російській царській політиці нищення України, щоб тепер ми просто так забули це та ніколи не згадували.
Отже, що із цього всього можна винести? По-перше, своїм життям Тарас Шевченко подає приклад багатьом із нас, як потрібно говорити правду, не боючися нікого. По-друге, неважливо, у якій сім’ї ми народилися, адже незалежно від походження людина може стати відомою та шанованою на все життя, і навіть більше... Дійсно важливо те, ким ми стаємо і як живемо, як ставимося до своєї Батьківщини і що даємо своїм рідним та близьким.
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая…!»
«…І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.»
З Днем народження, Тарасе!
