ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Зміни в розкладі занять
2.png

Увага! Розклад занять для студентів денної форми навчання оновлено!

Неділя, 02 жовтня 2022
З днем працівника освіти!
1.jpg

Шановні освітяни! Нехай ваша праця завжди користується заслуженою повагою в суспільстві й знаход...

Субота, 01 жовтня 2022
Конференція трудового колективу поновила склад Вченої ради
gerb.jpg

Робота під час війни передбачає зміну або поновлення в складах керівних і дорадчих органах Акаде...

П'ятниця, 30 вересня 2022
Ще одна медаль у скарбничці нашого тхеквондиста Артема Гарбара
1.jpg

З 27 по 29 вересня в столиці Албанії місті Тірана проходить чемпіонат Європи з тхеквондо ВТФ, U-...

Середа, 28 вересня 2022
Вітаємо Сергія Ковалевського з ювілеєм!
1.jpg

27 вересня виповнилося 70 років доктору технічних наук, професору, завідувачу кафедри інноваційн...

Вівторок, 27 вересня 2022

Як душі старих козаків допомогли згуртувати народ Україніи (Легенда)

.png

Давно це було. У ті часи на Запорізькій Січі гуртувалися вільні козаки. Паланки козаків захищали землі Русі-України від бусурманів, московітів, варяг та іншої нечисті. А також захищали від тієї ж нечисті східні кордони Європи. А правив усією Руссю-Україною гетьман, якого козаки вибирали на вічі.

На той час Запорізька Січ і вся гетьманська Русь-Україна вже мали розвинутий європейський устрій. Була навіть перша у світі конституція, яка визначала взаємодію між людьми й владою. Усім мудростям молодь навчалася в перших академіях і університетах, а січова молодь (джури) навчалися на Січі у старіших козаків, старшин і характерників.

У ті часи старі козаки, які прославили Русь-Україну своєю звитягою і хто не мав сім’ї через численні визвольні походи, у старості переїжджали до Межигір’я, що поблизу Києва. І доживали свій вік у повазі й шануванні.

Колись там був старовинний чоловічий монастир. У ньому на початку XII століття зберігалася навіть знаменита ікона Богоматері. Тією іконою візантійський майстер відтворив образ, написаний апостолом Лукою на дошках столу, за яким проходила Таємна вечеря. Але син Юрія Долгорукого віроломно вивіз її з монастиря. Згодом вона стала однією з найважливіших святинь Московської церкви.

У часи бусурманської навали монголів хан Батий зруйнував монастир і всі поселення в Межигір’ї. Згодом козаки відтворили ті місця для своїх старших, але вже немічних товаришів.

А треба відзначити красу української природи тих місць. На високому березі славетної річки Дніпро, на невисоких пагорбах ріс зелений ліс. У блакитному небі шугали соколи, нагадуючи старим козакам про буремні дні їхнього життя. Сторічні дуби й сосни, граби, вільхи, а також інші дерева складали неповторні пейзажі тих місць Межигір’я.

Під велетенськими дубами старі козаки не тільки відпочивали, а й навчали малечу мудростям буття. А у відновленому монастирі козаки молилися, а також зберігали культурні й духовні скарби гетьманщини. Коли добігав кінця земний шлях козака, його тіло клали в намолену землю Межигір’я, а душу, як годиться, Господь забирав до раю.

 

У наші дні. Пройшли сторіччя. Більшість непокірних козаків було знищено приспішниками московської цариці. А залишки козаків із Запорізької Січі переселили подалі на Кубань, де їхні нащадки загубили запорізьке завзяття, а згодом перетворилися на московських холопів. За ці століття Московія вкрала назву й історію нашої країни, перекрутила її на свій лад і стала називатися Росією. Її царі аж до сьогодні намагаються знищити українську мову й культуру. Урешті-решт, нащадки стародавніх русичів, попри знущання і вбивства, вибороли волю для Русі-України. Але чи стали вони вільними?

Зараз на теренах Русі-України козацтво нібито відроджується. Але сучасні козаки вже не ті… Вони тільки наряджаються в красиві мундири, хизуються подвигами легендарних козаків Запорізької Січі, а самі не цураються цькувати старих бабусь в електричках, які торгують простесеньким крамом, щоб прогодуватися.

Вони зрадили рідну землю, із московітами злигалися, яких багато завезли на Південь і Схід України, і задумали віддати Московії східні й південні землі Русі-України. Не швидко московіти те діло робили, ретельно готували чергову крадіжку. Спочатку засилали до України своїх красномовних слуг, які розповсюджували підступні побрехеньки, а слова тих слуг були – мов отрута гадюки. І після їхніх укусів українці перетворювалися  на малоросів.

Серед малоросів був один нерозумний, але жадібний, підступний і жорстокий. Він захопив владу в Русі-Україні, назвався президентом і став розпоряджатися її землями, як своїм подвір’ям. Сподобалося йому Межигір’я і привласнив він ці місця. Заборонив приходити сюди людям. Збудував собі палаци й різні споруди для своїх розваг. Сплюндрував цвинтар, розрив могили, а рештки козаків, які спочивали в них, розкидав по лісах і полях.

Обурилися душі козаків таким неподобством. Адже завжди в Русі-Україні поважали могили пращурів, доглядали їх, прикрашали їх квітами, приносили до них і радість, і смуток, і ніхто і ні за яких обставин не міг зневажливо до них ставитися. Тут ще президент відмовився товаришувати зі світовими державами, які підтримували Україну, а подався до Московії милостиню випрошувати.

Зовсім розгнівалися такому неподобству душі козацькі.

– Невже наші пращури, ми, козаки, і наші нащадки сотні років виборювали незалежність, щоб тепер, коли Україна стала вільною, пройдисвіти знову нашу державу у ярмо московське пхали, – застогнали душі козаків, і той стогін розбурхав молодь і ще не заскорузлі серця людей.

Спалахнуло в серцях людей полум’я повстання, а в душах прокинулася вдача козацька, вийшли вони на головну площу країни й проголосили всім, що не будуть вони більше вклонятися Московії і не дадуть це робити від їхнього імені президенту з його поплічниками. А голос їх був такий гучний і непохитний, що президент почув і злякався. З переляку наслав він на людей своїх слуг. Били й нівечили вони людей, але дух старих козаків був уже з кожним із них, і від того люди ставали міцними й непохитними, а їхні душі випромінювали гучний заклик до народу України:

– Вставайте! – і цей заклик піднімався над площею аж до дзвіниць Свято-Михайлівського Золотоверхого собору, а дзвони набату святого собору понесли його по всій Україні. Почули його українці в усіх місцях. Розбудив він у них сміливий дух козацький. Піднялися вони й пішли на допомогу своїм побратимам. Зі всієї України зібралися люди й стали плече до плеча захищати свою країну.

Довго протистояв народ український пройдисвітам малоросійським. Хоч насилав президент все нових і нових слуг, які ще сильніше били людей, але вже ніщо не могло примусити народ відійти хоч би на крок, бо був із кожним із них дух старих козаків, який звав до бою за святу Русь-Україну.

Злякався президент і втік аж за синє море, а з ним і його найближчі слуги. Перемога прийшла на землю України. Зраділи всі, а душі старих козаків промовили до народу України:

– Ми вам допомогли згуртуватися в єдину націю і зупинити жадібного малороса. Робіть так із кожним малоросом, який буде зазіхати на вашу землю і свободу.

Тепер же самі покажіть свою силу й волю. Будуйте своє життя, живіть по совісті, поважайте нашу землю і традиції. Відбудуйте те, що понівечене або зруйноване малоросами. З Богом. Щасти вам!

 

Зі слів знавців записав і літературно обробив
Вячеслав Медведєв