ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

«Срібло» на чемпіонаті України з самбо
2.jpg

Чемпіонат України з самбо серед юніорів і юніорок, юнаків і дівчат проходив 26–30 січня у ...

Четвер, 06 лютого 2025
У добру путь, наші магістри!
1.png

За доброю традицією Академія привітала магістрів з успішним завершенням великого етапу життя &nd...

Середа, 05 лютого 2025
Донбаська державна машинобудівна академія, незважаючи ні на що, виконує свою важливу місію (з конференції трудового колективу)
.jpg

Конференція трудового колективу ДДМА відбулась 30 січня 2025 року. Ректор, доктор технічних наук...

Вівторок, 04 лютого 2025
На січневому засіданні Вченої ради ДДМА
1.jpg

На січневому засіданні Вченої ради Донбаської державної машинобудівної академії були заслухані в...

Понеділок, 03 лютого 2025
Вітаємо ювілярів!
uvil.jpg

Ректорат, профком і медіагрупа «Академія» щиро вітають ювілярів січня 2025 року:

П'ятниця, 31 січня 2025

«У ВАЛІЗУ НЕ ВМІЩАЄТЬСЯ ЖИТТЯ…»

olga.png

Я поїхала з Краматорська за два тижні до початку повномасштабної війні. З маленьким рюкзачком за спиною. Їхала в Харків, і в думках промайнуло – а що, як я востаннє бачила свій дім?

Сьогодні я вперше зайшла до своєї хати. Кожну клітинку пройняла покинутість і спустошення. Я намагалась забрати найцінніше. Але, виявилось, у валізу не вміщається ЖИТТЯ. Запакувала те, що має значення і пам’ять. Але далеко не все.

Знову думаю, чи востаннє я бачу свій дім? І так щемить, так болить, на душі так ті кішки шкребуться, що хочеться вити. І соромно. Бо ж, хай їм грець, тим речам і стінам, головне, що жива мама. І тато. І кішка. І я.

Але ж то не в матеріальному справа. І хоч як себе не переконуй – боляче. За все боляче. Кричати хочу. Вити хочу.

За два місяці жодного поста не написала. Бо не маю я слів для своїх відчуттів. Бо мені зле, як і всім. І самотньо. І страшно.

А всі слова пусті. Не передають.

Серце зніміло.

Я не сприймаю новини про загиблих побратимів, бо просто відмовляюсь вірити. І насправді вже не можу відчути.

Мама двічі за цю велику війну прощалася зі мною, як назавжди, бо проводжала працювати в зону війни.

Сьогодні серед усього, я забрала листа, якого написала їй 8 років тому. Перед самою першою поїздкою на фронт. Лист був на випадок «якщо».

Кожне слово в ньому й досі актуальне.

Я би не зробила іншого вибору.

Фото за день до початку – 23 лютого 2022.

Ольга Коновалова