ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯМ УКРАЇНИ
1.jpg

Сержант Дмитро Семенов, позивний Семен, загинув 28 жовтня 2023 року біля селища Курдюмівка на До...

П'ятниця, 12 липня 2024
У нашої легкоатлетки дві медалі, а збірна Донецької області – друга на головному чемпіонаті України в сезоні
2.jpg

Чемпіонат України з легкої атлетики серед дорослих та молоді відбувся 28–30 червня у Львов...

Четвер, 11 липня 2024
Закладам освіти доручили терміново встановити сонячну генерацію
1.jpg

Міністерство освіти і науки доручило закладам освіти в максимально короткі строки встановити об&...

Середа, 10 липня 2024
МОН планує скасувати дистанційну освіту для дітей-ВПО
1.jpg

Міністерство освіти і науки України планує скасувати можливість для дітей-ВПО дистанційно навчат...

Вівторок, 09 липня 2024
До уваги випускників-бакалаврів 2024 року та спеціалістів, магістрів минулих років!
2.jpg

Донбаська державна машинобудівна академія запрошує випускників-бакалаврів 2024 року та спеціаліс...

Понеділок, 08 липня 2024

«У ВАЛІЗУ НЕ ВМІЩАЄТЬСЯ ЖИТТЯ…»

olga.png

Я поїхала з Краматорська за два тижні до початку повномасштабної війні. З маленьким рюкзачком за спиною. Їхала в Харків, і в думках промайнуло – а що, як я востаннє бачила свій дім?

Сьогодні я вперше зайшла до своєї хати. Кожну клітинку пройняла покинутість і спустошення. Я намагалась забрати найцінніше. Але, виявилось, у валізу не вміщається ЖИТТЯ. Запакувала те, що має значення і пам’ять. Але далеко не все.

Знову думаю, чи востаннє я бачу свій дім? І так щемить, так болить, на душі так ті кішки шкребуться, що хочеться вити. І соромно. Бо ж, хай їм грець, тим речам і стінам, головне, що жива мама. І тато. І кішка. І я.

Але ж то не в матеріальному справа. І хоч як себе не переконуй – боляче. За все боляче. Кричати хочу. Вити хочу.

За два місяці жодного поста не написала. Бо не маю я слів для своїх відчуттів. Бо мені зле, як і всім. І самотньо. І страшно.

А всі слова пусті. Не передають.

Серце зніміло.

Я не сприймаю новини про загиблих побратимів, бо просто відмовляюсь вірити. І насправді вже не можу відчути.

Мама двічі за цю велику війну прощалася зі мною, як назавжди, бо проводжала працювати в зону війни.

Сьогодні серед усього, я забрала листа, якого написала їй 8 років тому. Перед самою першою поїздкою на фронт. Лист був на випадок «якщо».

Кожне слово в ньому й досі актуальне.

Я би не зробила іншого вибору.

Фото за день до початку – 23 лютого 2022.

Ольга Коновалова