ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Математика для абітурієнтів 2025 року виявилась складною
1.jpg

Найгірше математику на національному мультипредметному тесті склали випускники з Миколаївської о...

Четвер, 24 липня 2025
Стало відомо, який відсоток вступників не склав НМТ цього року
4.jpg

Цього року Національний мультипредметний тест (НМТ) з української мови не склали 0,39% вступникі...

Понеділок, 21 липня 2025
Одноосібні рішення МОН про об'єднання вишів будуть припинені, – Гришина
3.jpg

Міністерством освіти і науки будуть переглянуті рішення у сфері вищої освіти, зокрема щодо обʼєд...

Понеділок, 21 липня 2025
Вступники, які відмовляться від бюджету, не зможуть отримати грант
1.jpg

Вступники на бакалаврат, які будуть рекомендовані на бюджет, але не виконають вимоги до зарахува...

Понеділок, 07 липня 2025
Вітаємо ювілярів!
uvil.jpg

Ректорат, профком і медіагрупа «Академія» щиро вітають ювілярів червня 2025 року:

Четвер, 03 липня 2025

«У ВАЛІЗУ НЕ ВМІЩАЄТЬСЯ ЖИТТЯ…»

olga.png

Я поїхала з Краматорська за два тижні до початку повномасштабної війні. З маленьким рюкзачком за спиною. Їхала в Харків, і в думках промайнуло – а що, як я востаннє бачила свій дім?

Сьогодні я вперше зайшла до своєї хати. Кожну клітинку пройняла покинутість і спустошення. Я намагалась забрати найцінніше. Але, виявилось, у валізу не вміщається ЖИТТЯ. Запакувала те, що має значення і пам’ять. Але далеко не все.

Знову думаю, чи востаннє я бачу свій дім? І так щемить, так болить, на душі так ті кішки шкребуться, що хочеться вити. І соромно. Бо ж, хай їм грець, тим речам і стінам, головне, що жива мама. І тато. І кішка. І я.

Але ж то не в матеріальному справа. І хоч як себе не переконуй – боляче. За все боляче. Кричати хочу. Вити хочу.

За два місяці жодного поста не написала. Бо не маю я слів для своїх відчуттів. Бо мені зле, як і всім. І самотньо. І страшно.

А всі слова пусті. Не передають.

Серце зніміло.

Я не сприймаю новини про загиблих побратимів, бо просто відмовляюсь вірити. І насправді вже не можу відчути.

Мама двічі за цю велику війну прощалася зі мною, як назавжди, бо проводжала працювати в зону війни.

Сьогодні серед усього, я забрала листа, якого написала їй 8 років тому. Перед самою першою поїздкою на фронт. Лист був на випадок «якщо».

Кожне слово в ньому й досі актуальне.

Я би не зробила іншого вибору.

Фото за день до початку – 23 лютого 2022.

Ольга Коновалова