ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Зміни в розкладі занять
2.png

Увага! Розклад занять для студентів денної форми навчання оновлено!

Неділя, 02 жовтня 2022
З днем працівника освіти!
1.jpg

Шановні освітяни! Нехай ваша праця завжди користується заслуженою повагою в суспільстві й знаход...

Субота, 01 жовтня 2022
Конференція трудового колективу поновила склад Вченої ради
gerb.jpg

Робота під час війни передбачає зміну або поновлення в складах керівних і дорадчих органах Акаде...

П'ятниця, 30 вересня 2022
Ще одна медаль у скарбничці нашого тхеквондиста Артема Гарбара
1.jpg

З 27 по 29 вересня в столиці Албанії місті Тірана проходить чемпіонат Європи з тхеквондо ВТФ, U-...

Середа, 28 вересня 2022
Вітаємо Сергія Ковалевського з ювілеєм!
1.jpg

27 вересня виповнилося 70 років доктору технічних наук, професору, завідувачу кафедри інноваційн...

Вівторок, 27 вересня 2022

«Синьо-жовта безстрашна країна». Вірші про війну

11.jpg

Багато років вірші наших талановитих викладачів, студентів, випускників і співробітників друкувалися на шпальтах газети «Академія», виходили в літературно-художньому журналі ДДМА «Альманах муз», звучали на поетичних вечорах.

Війна змінила все. Біль, розпач, страх, ненависть закралися в наші серця. Вірші складаються, випускаючи думки й почуття назовні. Війна оголює наші душі…

 

* * *

Я немов нічия дитина,
Я немов безіменний безхатько,
Десь далеко моя родина,
Десь із пекла дивиться батько.
«Тату, ти мене звідти чуєш?
Твоє пекло таке, як наше?
Ти за мною хоч трохи сумуєш?
А ти мене звідти бачиш?
Тато, мама тебе простила,
Бо ти добре знав українську,
Я стільки сказати б хотіла,
Та дорога до тебе не близька.
Бісам є на що тут дивитись,
Їм огидні були б ті «подарки»
У болотно-зеленій формі» –
Так я думаю, сидячи в парку.
Я прийшла сюди пізно увечері,
Щоб заплакати наодинці.
Та от сльози мої запечені,
Мої очі – сухі криниці.
«Тату, знаю, ми ще не зустрінемось.
Мені тут ще довго бродити,
Але після кінця обіймемось,
Адже я не хочу простити».
Ненавидців у рай не пускають,
Я невиправна дитина,
Нехай янголи плачуть і знають,
Що під сонцем вбивали невинних.

Вікторія Повержук

* * *

На здощілому склі
Ти рисуєш світи,
Разом з богом розширюєш Всесвіт.
Прорисовуєш дні
І збираєш пісні
З снів забутих і знову воскреслих.
Час за обрій біжить.
Ти живеш на межі
Між минулим і ще не здійсненним.
Хоч здається тобі,
Що так буде завжди, –
Хтось знайшов вже ключі від Геєнни.
Скаженіє орда.
На знаменах – біда.
Це було вже – і знову, і знову.
І ми встоїмо знов,
Бо вплела ти любов
У розгорнуту в небі покрову.
Сокіл знову летить.
Вічність менша за мить.
В землю божу лягає насіння.
Ми – апокриф життя
На руїнах буття
І вцілілого світу сумління.
Зло готує жнива.
А ти – воля жива,
Синьо-жовта безстрашна країна.
Ти – і хліб, і вода,
І весна молода,
Й наша правда, як серце, єдина.

Олена Седлецька

* * *

Сьогодні наснилося мирне життя...
Кав'ярня, посмішки, друзі...
Пропозиції десь заспівати, і я
Так раділа у своїх ілюзіях...
Затишок, спокій, просто весна,
Квітне моє любе місто...
Але прокидаюсь – і знову війна,
І все позбавляється змісту...
Біль. Тільки біль в моїм серці тепер.
Було життя і забрали..
Сотні чиїсь нездійсненних химер
Жорстко впритул зруйнували!
Як же я мрію, щоб цей дурний сон
Швидше для нас закінчився.
Щоб в Україні жили в унісон!
І рідний край відродився!

Ася Люта

ПАМЯТИ ПОГИБШИХ ШКОЛ

На стене разбитой школы школьная доска.
Словно птица, крылом машет, сломанным. Тоска.
Глобус по полу катался, шарик наш Земной:
Раскололся, как взорвался, вот и нет со мной.
От учебников страницы пО ветру летят.
Нет, не осень наступила. Этот листопад
Принесла война-злодейка. Что ж там не жилось
В Предуралье, Зауралье? И зачем на злость
Кровь по венам заменили? С завистью лихой
Гонит Пу их, словно стадо, гонит на убой…

Елеонора Мілявська