ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

У МОН назвали спеціальності, які втратять актуальність: абітурієнтів закликали уважно обирати майбутню професію
2.jpg

У Міністерстві освіти і науки вказали на спеціальності, які незабаром втратять актуальність. Тож...

Четвер, 19 червня 2025
ВШАНОВУЄМО ПАМ’ЯТЬ ВИПУСКНИКІВ АКАДЕМІЇ, ЯКІ ПОЛЯГЛИ ЗА УКРАЇНУ
1.jpg

Під час виконання бойового завдання загинув випускник ДДМА Владислав Рибак.

Середа, 18 червня 2025
250 років з часів зруйнування Запорізької Січі
1.jpeg

15 червня 1775 року за наказом Катерини ІІ російські війська зруйнували Запорізьку Січ (Гетьманщ...

Понеділок, 16 червня 2025
У Міносвіти закликали випускників шкіл зробити річну паузу перед вступом до вишу
2.jpg

Україні, та й не лише Україні, нині найбільше потрібні спеціалісти виробничої сфери – меха...

П'ятниця, 13 червня 2025
Інтерактивний інструктаж з питань безпеки життєдіяльності
1.png

11 червня в ДДМА відбувся загальноакадемічний інтерактивний інструктаж з питань безпеки життєдія...

Четвер, 12 червня 2025

«Синьо-жовта безстрашна країна». Вірші про війну

11.jpg

Багато років вірші наших талановитих викладачів, студентів, випускників і співробітників друкувалися на шпальтах газети «Академія», виходили в літературно-художньому журналі ДДМА «Альманах муз», звучали на поетичних вечорах.

Війна змінила все. Біль, розпач, страх, ненависть закралися в наші серця. Вірші складаються, випускаючи думки й почуття назовні. Війна оголює наші душі…

 

* * *

Я немов нічия дитина,
Я немов безіменний безхатько,
Десь далеко моя родина,
Десь із пекла дивиться батько.
«Тату, ти мене звідти чуєш?
Твоє пекло таке, як наше?
Ти за мною хоч трохи сумуєш?
А ти мене звідти бачиш?
Тато, мама тебе простила,
Бо ти добре знав українську,
Я стільки сказати б хотіла,
Та дорога до тебе не близька.
Бісам є на що тут дивитись,
Їм огидні були б ті «подарки»
У болотно-зеленій формі» –
Так я думаю, сидячи в парку.
Я прийшла сюди пізно увечері,
Щоб заплакати наодинці.
Та от сльози мої запечені,
Мої очі – сухі криниці.
«Тату, знаю, ми ще не зустрінемось.
Мені тут ще довго бродити,
Але після кінця обіймемось,
Адже я не хочу простити».
Ненавидців у рай не пускають,
Я невиправна дитина,
Нехай янголи плачуть і знають,
Що під сонцем вбивали невинних.

Вікторія Повержук

* * *

На здощілому склі
Ти рисуєш світи,
Разом з богом розширюєш Всесвіт.
Прорисовуєш дні
І збираєш пісні
З снів забутих і знову воскреслих.
Час за обрій біжить.
Ти живеш на межі
Між минулим і ще не здійсненним.
Хоч здається тобі,
Що так буде завжди, –
Хтось знайшов вже ключі від Геєнни.
Скаженіє орда.
На знаменах – біда.
Це було вже – і знову, і знову.
І ми встоїмо знов,
Бо вплела ти любов
У розгорнуту в небі покрову.
Сокіл знову летить.
Вічність менша за мить.
В землю божу лягає насіння.
Ми – апокриф життя
На руїнах буття
І вцілілого світу сумління.
Зло готує жнива.
А ти – воля жива,
Синьо-жовта безстрашна країна.
Ти – і хліб, і вода,
І весна молода,
Й наша правда, як серце, єдина.

Олена Седлецька

* * *

Сьогодні наснилося мирне життя...
Кав'ярня, посмішки, друзі...
Пропозиції десь заспівати, і я
Так раділа у своїх ілюзіях...
Затишок, спокій, просто весна,
Квітне моє любе місто...
Але прокидаюсь – і знову війна,
І все позбавляється змісту...
Біль. Тільки біль в моїм серці тепер.
Було життя і забрали..
Сотні чиїсь нездійсненних химер
Жорстко впритул зруйнували!
Як же я мрію, щоб цей дурний сон
Швидше для нас закінчився.
Щоб в Україні жили в унісон!
І рідний край відродився!

Ася Люта

ПАМЯТИ ПОГИБШИХ ШКОЛ

На стене разбитой школы школьная доска.
Словно птица, крылом машет, сломанным. Тоска.
Глобус по полу катался, шарик наш Земной:
Раскололся, как взорвался, вот и нет со мной.
От учебников страницы пО ветру летят.
Нет, не осень наступила. Этот листопад
Принесла война-злодейка. Что ж там не жилось
В Предуралье, Зауралье? И зачем на злость
Кровь по венам заменили? С завистью лихой
Гонит Пу их, словно стадо, гонит на убой…

Елеонора Мілявська