Донбаська державна
машинобудівна академія

Боже! Бережи Україну!

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 04 квітня 2022, 04:18

Зі слів українського захисника:

«Ми приїхали в це село і почали займати оборону... хлопці потроху копати почали… не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу... Я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о***їв від того, що побачив... Знаєш, коли в людей городи починаються, усі прив'язують на вєлік до рами лопати і йдуть щось сажати... Оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село... чоловіки, жінки, усі... Пригнали й дивляться на мене... ну, типу, командуй! Кажуть: «Синку, де копать?». У мене відібрало мову... стою, як телепень, дивлюсь... Вони бігом відкручують свої лопати від вєліків... Я зібрався з духом, кажу: «Не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось!». Но того вже ніхто не чув... лопати пішли в хід...

За кілька днів суне на нас колона кацапської техніки... у мене необстріляні молоді пацани кричать: «Танкі  пі***ють!»… Тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить: «Хлопці, танки кацапські пі****ть, шо дєлать? кажіть, як помагать?». На мене наче відро води крижаної вивернули... дивлюсь на це і плачу... валую їм: «Бігом назад... ану, по хатам!». Та ніхто й не думає... Кричу знов: «По хатам, б**дь!»... Бєзнадьога, Жень... пруть з голими руками! Я малих своїх пару смикнув, кажу: «Розверніть бігом їх додому!». Підбігає до мене мужик, 73 роки, і каже: «Синку, дай гранату... я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть...  зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу...» Клянусь, я чуть не здурів з цих людей...

Бій цілий день... арта крайню вулицю накрила... 25 хат горять, но, слава богу, всі живі... Ми ж цю техніку довбемо... вони поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів... Палим їхні танкі, бехі, все, що бачимо.... розлітаються їхні Т-90... Малі хлопці мої спрацювались, крошать... Під вечір інтенсивність падає... отходять скоти... Малі мої кажуть: «Може отдохнем?». Я собі думаю: «потомились хлопці», отпускаю... Дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі***ть бігом місцевим хати тушить... Я знов плачу... не  можу на це дивиться і сам біжу помагать...»

Задовбетесь «денацифікувати» країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як вас розбила, біжить рятувати людям хати.

Хочемо, щоб такі історії не губилися.

Боже! Бережи Україну!