ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Зміни в розкладі занять
2.png

Увага! Розклад занять для студентів денної форми навчання оновлено!

Неділя, 02 жовтня 2022
З днем працівника освіти!
1.jpg

Шановні освітяни! Нехай ваша праця завжди користується заслуженою повагою в суспільстві й знаход...

Субота, 01 жовтня 2022
Конференція трудового колективу поновила склад Вченої ради
gerb.jpg

Робота під час війни передбачає зміну або поновлення в складах керівних і дорадчих органах Акаде...

П'ятниця, 30 вересня 2022
Ще одна медаль у скарбничці нашого тхеквондиста Артема Гарбара
1.jpg

З 27 по 29 вересня в столиці Албанії місті Тірана проходить чемпіонат Європи з тхеквондо ВТФ, U-...

Середа, 28 вересня 2022
Вітаємо Сергія Ковалевського з ювілеєм!
1.jpg

27 вересня виповнилося 70 років доктору технічних наук, професору, завідувачу кафедри інноваційн...

Вівторок, 27 вересня 2022

Війна і мир. Листи

bucha_lee_durant.jpg

24 лютого у всіх нас змінилося життя. Багато кому довелося покинути свої домівки і жити в очікуванні, коли все закінчиться. Уся Україна чекає, бореться, допомагає. У кожного своя історія.

Свою історію розказала випускниця кафедри ІСПР Олена Мосейко, яка у студентські роки була кореспонденткою медіагрупи «Академія». Як зазвичай, ми зберегли оригінальний стиль написання – задля більшої атмосферності.

«Росіяни відступили на Київщині і через Інтернет розлетілися фотографії Бучі. Я не писатиму про всі жахи, що там відбувалися, про те, що це нелюдяно і що ми ніколи це не забудемо й не пробачимо. Це все і так зрозуміло й загалом будь-які слова тут зайві.

Хочу сказати, що мене ці фотографії не здивували. І щодо цього в мене є одна гіпотеза.

Утікши з Костянтинівки на початку березня, спочатку я добиралася евакуаційним потягом. Через Харків та Київ. Ми кілька разів прощалися з життям (дурні перелякані й недосвідчені – харків'яни нас швидко навчили, що звук і вібрація від удару – це добре. Погано – коли чути звук, що наближається, – снаряд летить прямо у вас).

Так от, тоді не було цих фоток із Бучі, але були люди, які виїхали із Харківської та Київської областей. Я не бачила цього на власні очі, я тільки сиділа й мовчки слухала. А потім, через два тижні, уже покинувши кордон України, я слухала киянку Олену, і мозок мій відкладав усе це в папку «не підтверджене, чи можливі фейки».

Однак російські війська залишили деякі міста, і фото звідти – ну просто точнісінько, як і малювала моя уява. Ось як мені розповідали – усе так. Тільки на фотографіях ще не все видно… Тож, я навіть не здивувалася.

Чи може бути, що все, про що я чула від біженців, – правда? Чи могли існувати насправді ті звірства, почувши про які розум просто відхрещується і каже: «Ні, це вже перебільшення»?

А що, якщо це так. А якщо це реальність.

А що, якщо 2014-го російські військові взяли в полон дивізію з 50 українських солдатів, знущалися з них і всіх кастрували. А потім протягом декількох років майже всі з цих покалічених хлопців наклали на себе руки. Якщо це не вигадка, як вам таке.

Не передати словами страх, який огортає мене, коли я замислююся про російську пропаганду.

І не передати жодними словами сором, який щодня зі мною. Сором, що живучи тут і на власні очі спостерігаючи Донбас у 2014-му, я не включила критичне мислення і не склала два плюс два.

«Немає підтверджень, що це російські військові на Донбасі, Путін заперечує».

«Люди не від хорошого життя підтримали ідеї ДНР».

«Це інформаційна війна»…

Але настало 24 лютого і Путін уже відкрито їб..нув по Україні. Ми з батьками підскочили з ліжок від такої потужності вибуху та вібрації – а прилетіло до сусіднього міста, не до нашого. Як це можливо, що він наплював на весь світ і відкрито пішов бомбити іншу країну?

Так і хочеться запитати колишнього чоловіка (росіянина – ред.): «Ти все ще аполітичний? Путін досі не зробив тобі нічого поганого?».

Але колишній та всі аполітичні йдуть на..уй.

Життя в Росії та страждально отриманий ВНЖ – на..уй.

Усі плани, цілі, мрії та життя у своєму «коконі» (я не лізу в політику) – на..уй.

Перейшли межу, пройшли точку неповернення. Я все ще щиро люблю і дорожу своїми близькими друзями (які є росіянами, так). Але Росія з літерою «Z» та довбо..бами на кшталт «Можемо повторити»…

Найбільше зараз жалкую про те, що немає раю та пекла. Що Путін не горітиме у вічному вогні. Що він просто здохне рано чи пізно, і на цьому йому все скінчиться. Заздрю вірянам зараз».