ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Студентське самоврядування ДДМА взяло участь в обласному проєкті «Ми є. Були. І будем ми!»
2.jpg

Могутнім відгомоном сивої давнини лунають слова великого українського письменника Івана Павлович...

Середа, 21 лютого 2024
Залишаємося гідними своїх Героїв!
1.png

День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого на знак пам’яті про громадян, які...

Вівторок, 20 лютого 2024
Двигуни безпілотників стануть надійнішими
2.jpg

У 2023 році від Донбаської державної машинобудівної академії в щорічному конкурсі фундаментальни...

Вівторок, 20 лютого 2024
19 лютого – День Державного Герба України
1.jpg

Сьогодні відзначається День Державного Герба України. Саме 19 лютого 1992 року Верховна Рада Укр...

Понеділок, 19 лютого 2024
Золота нагорода на міжнародних змаганнях з тхеквондо
2.jpg

Міжнародні рейтингові змагання з тхеквондо (ВТФ) «Austrian Open 2024» відбулися 3–4 лютого в міс...

П'ятниця, 16 лютого 2024

Війна і мир. Листи

bucha_lee_durant.jpg

24 лютого у всіх нас змінилося життя. Багато кому довелося покинути свої домівки і жити в очікуванні, коли все закінчиться. Уся Україна чекає, бореться, допомагає. У кожного своя історія.

Свою історію розказала випускниця кафедри ІСПР Олена Мосейко, яка у студентські роки була кореспонденткою медіагрупи «Академія». Як зазвичай, ми зберегли оригінальний стиль написання – задля більшої атмосферності.

«Росіяни відступили на Київщині і через Інтернет розлетілися фотографії Бучі. Я не писатиму про всі жахи, що там відбувалися, про те, що це нелюдяно і що ми ніколи це не забудемо й не пробачимо. Це все і так зрозуміло й загалом будь-які слова тут зайві.

Хочу сказати, що мене ці фотографії не здивували. І щодо цього в мене є одна гіпотеза.

Утікши з Костянтинівки на початку березня, спочатку я добиралася евакуаційним потягом. Через Харків та Київ. Ми кілька разів прощалися з життям (дурні перелякані й недосвідчені – харків'яни нас швидко навчили, що звук і вібрація від удару – це добре. Погано – коли чути звук, що наближається, – снаряд летить прямо у вас).

Так от, тоді не було цих фоток із Бучі, але були люди, які виїхали із Харківської та Київської областей. Я не бачила цього на власні очі, я тільки сиділа й мовчки слухала. А потім, через два тижні, уже покинувши кордон України, я слухала киянку Олену, і мозок мій відкладав усе це в папку «не підтверджене, чи можливі фейки».

Однак російські війська залишили деякі міста, і фото звідти – ну просто точнісінько, як і малювала моя уява. Ось як мені розповідали – усе так. Тільки на фотографіях ще не все видно… Тож, я навіть не здивувалася.

Чи може бути, що все, про що я чула від біженців, – правда? Чи могли існувати насправді ті звірства, почувши про які розум просто відхрещується і каже: «Ні, це вже перебільшення»?

А що, якщо це так. А якщо це реальність.

А що, якщо 2014-го російські військові взяли в полон дивізію з 50 українських солдатів, знущалися з них і всіх кастрували. А потім протягом декількох років майже всі з цих покалічених хлопців наклали на себе руки. Якщо це не вигадка, як вам таке.

Не передати словами страх, який огортає мене, коли я замислююся про російську пропаганду.

І не передати жодними словами сором, який щодня зі мною. Сором, що живучи тут і на власні очі спостерігаючи Донбас у 2014-му, я не включила критичне мислення і не склала два плюс два.

«Немає підтверджень, що це російські військові на Донбасі, Путін заперечує».

«Люди не від хорошого життя підтримали ідеї ДНР».

«Це інформаційна війна»…

Але настало 24 лютого і Путін уже відкрито їб..нув по Україні. Ми з батьками підскочили з ліжок від такої потужності вибуху та вібрації – а прилетіло до сусіднього міста, не до нашого. Як це можливо, що він наплював на весь світ і відкрито пішов бомбити іншу країну?

Так і хочеться запитати колишнього чоловіка (росіянина – ред.): «Ти все ще аполітичний? Путін досі не зробив тобі нічого поганого?».

Але колишній та всі аполітичні йдуть на..уй.

Життя в Росії та страждально отриманий ВНЖ – на..уй.

Усі плани, цілі, мрії та життя у своєму «коконі» (я не лізу в політику) – на..уй.

Перейшли межу, пройшли точку неповернення. Я все ще щиро люблю і дорожу своїми близькими друзями (які є росіянами, так). Але Росія з літерою «Z» та довбо..бами на кшталт «Можемо повторити»…

Найбільше зараз жалкую про те, що немає раю та пекла. Що Путін не горітиме у вічному вогні. Що він просто здохне рано чи пізно, і на цьому йому все скінчиться. Заздрю вірянам зараз».