ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Спортсмени ДДМА – кандидати на участь в Олімпійських іграх
3.jpg

Наші атлети наполегливо продовжують підготовку до найголовніших змагань своєї кар’єри – Олімпійс...

П'ятниця, 03 лютого 2023
А ви перейшли на українську?
3.png

За результатами опитування в додатку «Київ Цифровий» з початку повномасштабної війни 33% киян пе...

Четвер, 02 лютого 2023
Ще одна золота медаль у змаганнях зі штовхання ядра
4.jpg

Третю перемогу за січень здобула спортсменка ДДМА Марія Ларіна, яка навчається на 2-му курсі спе...

Середа, 01 лютого 2023
Дві «бронзи» вибороли спортсмени Академії
1.jpg

В Ужгороді Закарпатської області 19–22 січня відбувся чемпіонат України з боротьби (U23) греко-р...

Вівторок, 31 січня 2023
Старовинна легенда про українську мову, яку наші бабусі розповідали дітям
3.jpg

Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав усе, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пі...

Понеділок, 30 січня 2023

Війна і мир. Листи

bucha_lee_durant.jpg

24 лютого у всіх нас змінилося життя. Багато кому довелося покинути свої домівки і жити в очікуванні, коли все закінчиться. Уся Україна чекає, бореться, допомагає. У кожного своя історія.

Свою історію розказала випускниця кафедри ІСПР Олена Мосейко, яка у студентські роки була кореспонденткою медіагрупи «Академія». Як зазвичай, ми зберегли оригінальний стиль написання – задля більшої атмосферності.

«Росіяни відступили на Київщині і через Інтернет розлетілися фотографії Бучі. Я не писатиму про всі жахи, що там відбувалися, про те, що це нелюдяно і що ми ніколи це не забудемо й не пробачимо. Це все і так зрозуміло й загалом будь-які слова тут зайві.

Хочу сказати, що мене ці фотографії не здивували. І щодо цього в мене є одна гіпотеза.

Утікши з Костянтинівки на початку березня, спочатку я добиралася евакуаційним потягом. Через Харків та Київ. Ми кілька разів прощалися з життям (дурні перелякані й недосвідчені – харків'яни нас швидко навчили, що звук і вібрація від удару – це добре. Погано – коли чути звук, що наближається, – снаряд летить прямо у вас).

Так от, тоді не було цих фоток із Бучі, але були люди, які виїхали із Харківської та Київської областей. Я не бачила цього на власні очі, я тільки сиділа й мовчки слухала. А потім, через два тижні, уже покинувши кордон України, я слухала киянку Олену, і мозок мій відкладав усе це в папку «не підтверджене, чи можливі фейки».

Однак російські війська залишили деякі міста, і фото звідти – ну просто точнісінько, як і малювала моя уява. Ось як мені розповідали – усе так. Тільки на фотографіях ще не все видно… Тож, я навіть не здивувалася.

Чи може бути, що все, про що я чула від біженців, – правда? Чи могли існувати насправді ті звірства, почувши про які розум просто відхрещується і каже: «Ні, це вже перебільшення»?

А що, якщо це так. А якщо це реальність.

А що, якщо 2014-го російські військові взяли в полон дивізію з 50 українських солдатів, знущалися з них і всіх кастрували. А потім протягом декількох років майже всі з цих покалічених хлопців наклали на себе руки. Якщо це не вигадка, як вам таке.

Не передати словами страх, який огортає мене, коли я замислююся про російську пропаганду.

І не передати жодними словами сором, який щодня зі мною. Сором, що живучи тут і на власні очі спостерігаючи Донбас у 2014-му, я не включила критичне мислення і не склала два плюс два.

«Немає підтверджень, що це російські військові на Донбасі, Путін заперечує».

«Люди не від хорошого життя підтримали ідеї ДНР».

«Це інформаційна війна»…

Але настало 24 лютого і Путін уже відкрито їб..нув по Україні. Ми з батьками підскочили з ліжок від такої потужності вибуху та вібрації – а прилетіло до сусіднього міста, не до нашого. Як це можливо, що він наплював на весь світ і відкрито пішов бомбити іншу країну?

Так і хочеться запитати колишнього чоловіка (росіянина – ред.): «Ти все ще аполітичний? Путін досі не зробив тобі нічого поганого?».

Але колишній та всі аполітичні йдуть на..уй.

Життя в Росії та страждально отриманий ВНЖ – на..уй.

Усі плани, цілі, мрії та життя у своєму «коконі» (я не лізу в політику) – на..уй.

Перейшли межу, пройшли точку неповернення. Я все ще щиро люблю і дорожу своїми близькими друзями (які є росіянами, так). Але Росія з літерою «Z» та довбо..бами на кшталт «Можемо повторити»…

Найбільше зараз жалкую про те, що немає раю та пекла. Що Путін не горітиме у вічному вогні. Що він просто здохне рано чи пізно, і на цьому йому все скінчиться. Заздрю вірянам зараз».