ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Золота медаль на міжнародному турнірі з греко-римської боротьби
1.jpg

Міжнародний турнір з греко-римської боротьби серед кадетів та юнаків «ТLLINN OPEN» проходив у м....

Середа, 27 березня 2024
Шістьом студентам ДДМА призначено президентську стипендію
1.jpg

У нашій Академії навчаються талановиті старанні студенти. А зусилля завжди винагороджуються. Окр...

Вівторок, 26 березня 2024
Дві медалі на універсіаді України з важкої атлетики
1.jpg

У рамках XIX літньої універсіади України 16–19 березня у м. Луцьк відбувся чемпіонат з важкої ат...

Понеділок, 25 березня 2024
Студент ДДМА очолив Молодіжну раду Краматорська
1.jpg

Головою Молодіжної ради Краматорська обрано Дениса Жарікова, 19-річного студента Донбаської держ...

П'ятниця, 22 березня 2024
МОН ЗАТВЕРДИЛО ПОРЯДОК ПРИЙОМУ НА НАВЧАННЯ ДЛЯ ЗДОБУТТЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ У 2024 РОЦІ
3.jpg

Міністерство освіти і науки України інформує про затверджений Порядок прийому на навчання для зд...

Четвер, 21 березня 2024

Світе, не бійся. Ми на сторожі…

1.png

Привіт, світе!

Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини.  Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїлю. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.

Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись одине на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона – «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.

Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим  таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?

Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір’ям голубів миру й гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх – це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.

Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.

Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.

Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.

Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні.