9 листопада вся Україна писала Всеукраїнський диктант національної єдності. Студенти, викладачі та співробітники Академії теж долучитися до написання диктанту.
Ми прийшли до аудиторії його писати. А чи замислюємося ми, що він для нас означає? Як звичайний диктант може єднати народ? Навіщо він взагалі потрібен?
На жаль, сучасні українці стали забувати свою рідну мову… Уже рідше ми спілкуємося українською. Наша країна розділилася на російсько- та україномовне населення, сусіди вже не розуміють один одного… А цей диктант – це чудова можливість згадати всю красу нашої державної мови, вкотре впевнитись у тому факті, що дійсно наша мова – одна з найгарніших і є дуже милозвучною.
Цей радіодиктант зібрав та об’єднав одночасно українців різного віку, різних регіонів, областей та міст. Багато людей залишили свої справи, щоб виділити час на його написання. Хтось переживав перед його початком, комусь просто було цікаво перевірити свої знання, а хтось своєю участю бажав підтримати ідею єднання українського населення.
На мою думку, і назва диктанту «Наші пісні», і його текст були дуже вдалим варіантом для такого заходу, адже вони нагадали нам про внесок у світову культуру українських діячів в області мистецтва. Великою кількістю пісень вони прославили нашу країну. До цього диктанту мало хто знав, що саме українська пісня «Дивлюся на небо» у виконанні нашого земляка – космонавта Павла Поповича була першою піснею, що пролунала в космосі.
Моя особиста думка з приводу цього диктанту така: нашому народу схожий захід був потрібен уже давно, треба робити кроки до об’єднання людей будь-якими шляхами.
07.12.2018
